Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у Неділю про митаря і фарисея

ПРОПОВІДЬ

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

 у Неділю про митаря і фарисея

10 два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. 11 Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: 12 пощуся двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю. 13 А митар, стоячи віддаля, не смів і очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене, грішника! 14 Кажу вам, що цей пішов до дому свого оправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підносить сам себе, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться.

Євангеліє від Луки 18:10-14

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Наближається Великий Піст. І в той самий тиждень, коли вперше виконується піснеспів «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче», нам пропонується притча про митаря і фарисея. Притчі Господа ніби зіткані з добре всім знайомих образів та явищ. Однак, як припускають деякі тлумачі, притча про митаря і фарисеї має таку приголомшливу жвавість і природність персонажів, що може бути це зовсім не алегорія, але реальна історія. Іісус Христос, перебуваючи в храмі і спостерігаючи за тими, які туди йдуть, (пор. Лк. 21:2-4), цілком міг побачити молитву цих двох людей: фарисея і митаря.

Ми не знаємо імен цих людей. Але кожен знає, що митарі та фарисеї неодноразово зустрічаються в євангельській історії. Тип особистості фарисеїв та митарів добре нам знайомий. Згадаймо хоча б євангельське читання минулої Неділі, що розповідає про покаяння митаря Закхея. А фарисеї найчастіше виступають завзятими противниками Христа. Саме вони та їхні прихильники незліченну кількість разів намагаються вловити Господа своїми хитромудрими питаннями (див. Мф. 22:15). І саме вони, зрештою, вступивши у змову з іншими релігійними та політичними партіями, вирішують убити Христа (пор. Мф. 12:14; Мк. 3:6; Лк. 19:47; Ін. 8:40).

У Євангелії фарисей — синонім лицеміра, гордої, брехливої та двоєдушної людини. Спаситель виражає такий їхній стан у яскравому образі, порівнюючи їх із «розмальованими гробами, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих» (Мф. 23:27). Можна сказати, що стиль життя фарисеїв — видаватися, але не бути. Проте найстрашніше, що фарисеї вірили у свою праведність, у свою особливість, у свою винятковість. Щоб підкреслити, що вони не такі як усі, виділити свій статус, утвердити свій авторитет, фарисеї все робили на показ, заради похвали, заради честі, заради слави. Вони так ужилися у свою роль, що й справді почали вірити, що вони праведники. Зрештою, сталося те, про що апостол Павло говорить особливо гостро: «не розуміючи праведності Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорились праведності Божій» (Рим. 10:3).

І ось у притчі бачимо, що називається, класичний образ фарисея: гордість, зарозумілість, хвастощі, осуд. Фарисей, як сказано, молиться до Господа. За своїм змістом, здавалося б, його молитва подячна. Він у Бога нічого не просить, тільки дякує. Але слова його переповнені гордині. Сам себе в цій молитві він описує як великого праведника, перераховуючи свої чесноти: «пощуся двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю» (Лк. 18:12).

Давати десяту частину всього, що маєш, — це припис закону Мойсеєвого. Однак закон Мойсеєв нічого не містив щодо посту двічі на тиждень. Згідно зі Старим Завітом, всі євреї мали постити один раз на рік у день Очищення. Проте, у період після Вавилонського полону досить швидко поширилася практика додаткових постів. Фарисеї розглядали такий звичай посту як щось подібне до надналежних заслуг і, відповідно, дуже пишалися тим, що вони постують більше, ніж це передбачено Законом.

У цьому перерахуванні своїх «заслуг», фарисей насправді вкладає прохання. Як уже говорилося, за формою його молитва подячна, він нічого не просить. Але, по суті, навіть тут, перед Божим лицем, він лицемірить. Ми всі розуміємо, що якийсь сенс може ховатися у абсолютно нейтральних словах, знаках, натяках. Так часто роблять ті, хто хоче отримати відповідь на свої бажання, але з різних причин не хочуть або не можуть сказати про це прямо. Фарисей у своїй молитві робить саме таким чином. Формально він дякує, але, по суті, —просить. Всі ці переліки своїх чеснот ніби кажуть: «Боже, Ти бачиш, який я праведний, який я молодець. Не такий як грішники. Зроби так, щоб мої мрії стали дійсністю, тому що я заслужив на це». Не дарма святитель Феофан Затворник, тлумачачи цю притчу, каже, що вона про те «кого слухає Бог». І фарисей, і митар хочуть бути почуті Богом. Тільки фарисей ніби ставить Бога перед фактом, щоб Він його почув і виконав його бажання. А митар смиренно і прямо молиться про це.

Візитна картка фарисейства — любов до осуду. Ось і в притчі, звичайно ж, фарисей не утримується, щоб не осудити. Особливо митаря, який виявився поруч. Дві людини. Дві молитви. Яка між ними навіть не різниця — прірва! Фарисей грає роль праведника перед Всевидячим Богом. Митар же, розуміючи, що робить вчинки, які заслуговують на презирство і загальну зневагу, відчуває докори совісті і говорить тільки одну фразу: «Боже! будь милостивий до мене, грішника!» (Лк. 18:13). При цьому він б’є себе у груди. Що, за звичаєм того часу, символізувало серцеву скорботу.

У своїй молитві митар виражає убогість духовну і плач про гріхи. Згадаймо, брати і сестри, першу заповідь Блаженства, яка і показує, що спадкоємцями Божої милості можна стати лише при відчутті своєї убогості. Тільки коли розумієш, що духовного багатства немає, що душею бідний, тоді загоряєшся бажанням шукати це духовне багатство. А у кого знайти? У кого його просити? У Того, Хто джерело всякого добра й усякого дару досконалого — у Бога! І митар, відчуваючи свою порожнечу, як убогий просить у Бога милості духовної. Завершуючи притчу, Господь Іісус Христос говорить: «Кажу вам, що цей пішов додому свого оправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підносить сам себе, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18:14). Вираз «цей пішов додому свого оправданий більше, ніж той» може дати неправильне розуміння слів Христа начебто, і фарисей і митар отримали виправдання, але у різних степенях. Але насправді зміст цих слів такий: фарисей був зовсім не виправданий, а митар отримав виправдання. Про це ясно говорить свт. Іоанн Златоуст: «Фарисей вийшов із храму, втративши праведність, а митар вийшов, стяжавши праведність».

Брати і сестри! То чому саме в підготовчі неділі Великого Посту згадується ця причта? Відповідь на це запитання знайдемо в словах Спасителя нашого Іісуса Христа, який дав настанову Своїм учням: «Бережіться закваски фарисейської та саддукейської» (Мф. 16:6). Ні про що інше Господь не дає такого застереження, тим самим вказуючи на найбільшу небезпеку лицемірства для всіх віруючих. Лицемірство, фарисейство, зарозумілість, святенництво не залишилися в минулому. У такий стан можуть потрапити всі, хто хоче грати роль, хто хоче здатися праведним, гідним, доброчесним. І не лише перед людьми, а й перед Самим Богом.

Нам не можна недооцінювати згубної та різноманітної сили лицемірства — воно може набувати найнесподіваніших форм. Адже можна молитися лицемірно, як фарисей, але можна і лицемірно каятися, як митар. Так-так, можна прийняти і маску грішника, що кається, б’є себе в груди зі словами: «Боже! Будь милостивий до мене грішника!», і при цьому в собі думати: «я не такий як ці нікчемні фарисеї, які постять і милостиню творять. Я кращий за них, я сердечніший за них, я взірцевий». Саме тим і небезпечне лицемірство, що може вжитися, пролізти, просочитися у будь-якій формі, у будь-яку людину, у будь-який час. Не за свої пости і десятини осуджений фарисей, а за свою зарозумілість і осудження. Адже і Сам Господь, який не раз викриває фарисеїв за виключно зовнішнє благочестя і за відсутність любові, прямо каже: «це треба робити, і того не залишати» (Лк. 11:42). Прп. Максим Сповідник повчає: «Не їжа зло, а обжерливість, не гроші, а сріблолюбство, не слава, а марнославство; зло походить від зловживання». Отже, якщо хто постить, і засуджує того, хто не постить, той впадає в осуд і зарозумілість. Але й той, хто не постить, і при цьому засуджує тих, хто постить, і говорить: «це все фарисейство» — також впадає в зарозумілість і осуд! І обидва уражені зарозумілістю та засудженням!

Так, де ж вихід, брати та сестри? Де ж ліки від лицемірства? Церква дає відповідь на це запитання у дні Великого посту словами молитви прп. Єрфема Сиріна: «Господи Царю, даруй мені зріти мої гріхи, і не засуджувати брата мого»! Якщо навчимося цього, то уникнемо жахливої закваски лицемірства, навчимося шукати і любити не славу людську, але славу Божу (пор. Ін. 12:43) і отримаємо виправдання в Христі Іісусі Господеві нашому (пор. Рим. 3:24). Амінь!

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в Неделю о мытаре и фарисее