Слово архієпископа Білогородського Сильвестра у свято Успіння Пресвятої Богородиці

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА

у свято Успіння Пресвятої Богородиці

Во ім’я Отця, Сина та Святого Духа!

«Перемагаються закони природи на Тобі, Діва Чиста: народження залишається незайманим і смерть заручається з життям» (Канон, 9-та пісня), — оспівує сьогодні Церква, прославляючи Успіння Діви Марії. Які дивовижні слова — смерть заручається із життям! В яку таємницю вони вводять нас? У таємницю життя і смерті Преславної та Преблагословенної Матері та Діви! У Православній Церкві є багато свят, присвячених Богородиці. І, звичайно ж, кожне із них намагається відкрити і показати нам таємницю Богородиці. Преподобний Іоанн Дамаскін говорить, що таємниця Діви Марії може бути виражена двома словами: Приснодіва і Богородиця. Все, що ми знаємо про людей, все, що ми знаємо про людину та людську природу, вміщено у цих двох словах. Ніколи жодна жінка ні до, ні після Пресвятої Діви Марії не змогла зачати безсім’яно і стати Матір’ю, залишаючись при цьому Дівою. Приснодівство означає, що Богородиця і до народження Господа Іісуса — Діва, і в момент народження і після Різдва залишається Дівою.

В імені Богородиця, каже прп. Іоанн, міститься все таїнство Домобудівництва. Богородиця народила Того, Хто є істинним Богом, але стає справжньою людиною. І якщо спитаємо ми, Кого народила Пресвята Діва, то з вірою маємо сказати: Бога, але за людством: «боголіпна Діва народила плоттю Бога Слово», — говорить свт . Кирил Олександрійський. Для святих отців характерно підкреслювати, що дія Божественного Домобудівництва не одностороння. Бог ніколи не принижує і тим більше не знищує волю і бажання людини: «Бог переконує, а не примушує, бо примус не є властивий Богу, — пише мученик Іустин Філософ. Саме тому, навіть коли вся сила Божественної Всемогутності впритул підійшла до людини, для виконання Божественного Замислу потрібна відповідь людини. І Діва Марія дає таку відповідь у момент Благовіщення: «Ось, Раба Господня; Нехай буде Мені за твоїм словом» (Лк. 1:38). Святий Миколай Кавасила стверджує, що без згоди Пренепорочної та сприяння Її вірі, Предвічна Рада не могла б відбутися.

Але при всій величі Діви Марії, Вона — людина: «ми не називаємо Її богинею, – геть від нас подібні вигадки еллінських дурниць; адже ми і смерть її сповіщаємо», — проголошує прп. Іоанн Дамаскін. Смерть Її сповіщаємо… Богородиця, як і всі ми, — дочка Адама та Єви, а значить, не була позбавлена від влади прабатьківського гріха, або як заведено говорити, первородного гріха. Смерть — неприродний стан для людини. Вона є результатом і наслідком першого гріха Адама та Єви: «Однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть, так і смерть перейшла у всіх людей» (Рим. 5:12), — пише св. апостол Павло. І він каже: «в Адамі всі вмирають» (1Кор. 15:22). Всі діти Адама, всі люди, які походять від нього, і весь рід людський стали смертними, під вартою та її владою. І Діва Марія, як і кожна людина, не була позбавлена первородного гріха. Але, як про це одноголосно повчають святі отці, у неї не було особистих гріхів. Нічим вона не згрішила: ні ділом, ні словом, ні думкою, ні бажанням. І все ж над Нею, Пречистою Дівою, діяв цей жорстокий і страшний наслідок прабатьківського гріха — смерть. Діва Марія мала померти. Преблагословенна Мати Господа, Яка носила на руках Свого Сина — Бога всіх людей, мала померти … «Як же могла померти Та, Котра стала Богородицею і залишилася Приснодівою? Хіба це не є приниження Преславної?», — можуть нас спитати.

Таємниця Діви Марії — це не тільки Непорочне Зачаття і Приснодівство, а й таємниця Її смерті. Можна було б скасувати цю таємницю, сказавши, що не було ніякої смерті, що Її просто взяли на небеса. Але православне богослов’я ніколи не йшло таким шляхом, щоб замість благоговійного свідчення таємниць віри відбулося їхнє скасування. Ні, брати та сестри, Богородиця насправді померла. І сьогодні Церква згадує цю подію. Лише називаємо ми її не смертю, а успінням. Чому так? Хіба тільки тому, що саме слово «смерть» викликає у нас певне відторгнення та страх? А слово «успіння» звучить гарно? Ні, звісно ж! Ми називаємо смерть Богородиці успінням, бо сповідуємо, що Її Син є переможцем смерті. Апостол Павло вигукує: «Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? (1 Кор. 15:55) і він каже, що «поглинута смерть перемогою» (1 Кор. 15:54). І все ж смерть продовжує існувати, але це вже не така смерть. Вона також продовжує збирати свої жнива. Вона також невблаганна і загальна. Вона також є неприродною для нас, тому що Бог смерть не створював. Проте вона вже не та… Вона має владу над тілом, вірніше, над поєднанням душі і тіла, розлучення яких один від одного і є смертю, але не має влади над душею, над її станом. Смерть може роз’єднати душу і тіло, але вона втратила свою владу над душею… Вона стала лише переходом у інший світ. Тепер вона лише переправа, а не всесильна володарка. Тому апостол Павло і говорить слова, які неможливі не тільки в античному світі, а й у Старому Завіті: «смерть — придбання. … маю бажання бути з Христом» (Флп. 1. 23). Як разюче відрізняються ці слова від слів царя Давида, який плаче і молиться до Вседержителя «бо в смерті немає пам’яті про Тебе: у гробі хто славитиме Тебе?» (Пс. 6:6).

Смерть Пресвятої Діви Марії — не страх, не жах, не мука. Смерть Пресвятої Діви Марії — це засинання для того, щоб бути ще більш прославленою зі Своїм Сином. Тому в Її успінні ми не бачимо скорботи, трагедії, в успінні ми бачимо лише прославлення Пресвятої Діви Марії. Святитель Герман Царгородський, порівнюючи Благовіщення Пресвятої Богородиці та Її Успіння, каже, що як безсім’яному зачаттю передувало явлення архангела Гавриїла, так і Успінню передувало явлення того ж Ангела зі звісткою, що Їй належить померти: «Коли Христос Бог наш схотів перенести до Себе Матір Свою, то через відомого Їй ангела возвістив Їй близькість часу Її успіння, щоб смерть, що прийшла б раптово, не збентежила Її під час відходу від живих… щоб, вмираючи несподівано, не була стривожена». Смерть для Пресвятої Богородиці не була раптовою, страшною, болісною, мучительною, але тихою, безтурботною, подібною до засинання.

Проте навіть деякі праведники Старого Завіту були взяті на небеса? Невже Господь не міг удостоїти цього Свою Пречисту Матір? Святитель Філарет Московський відповідає на це запитання так: «Після рішучої перемоги над смертю, потрібно було для спонукання до подвигу і обережності у справі спасіння душ, показати ще якусь силу смерті, що залишилась, і показати в такій особі, яка мала бути ближче до участі в перемозі над смертю». Таким чином, на думку святителя, Господь проводить Діву Марію через смерть, щоб показати, що смерть для роду людського ще існує, і що навіть Достойніша з тих, які жили, не вилучається з цього кругообігу смерті, хоча Її смерть була тихою і блаженною. Смерть, каже прп. Іоанн Дамаскін, звертаючись до Владичиці, стала «для Тебе переправою до безсмертя».

Успіння — переправа до безсмертя. Тому і співаємо цього дня: «смерть заручається з життям». Смерть заручається з Божественним Життям. Господь наш Іісус Христос каже, що Він є життя (Ін. 14:6); про це також пише апостол Іоанн Богослов у своєму посланні: « Це є істинний Бог і життя вічне» (1Ін. 5:20). Однак, пройшовши врата смерті, Діва Марія не залишилася в обіймах смерті, а була воскрешена Своїм Божественним Сином у прославленій плоті і взята на небеса. І перебуває там вище сил ангельських як прославлене творіння Бога і Мати Сина Божого. Хоча це вчення не догматизувалося Церквою, проте численні святі отці його сповідують. Це ясно видно у творах прп. Іоанна Дамаскіна, праці якого завжди розглядалися як зразок православного віровчення. Та й богослужіння сьогоднішнього дня містить у собі вказівку на це вчення, яке також сходить до передання Єрусалимської Церкви.

Прп. Феодор Студит говорить у своїй проповіді на Успіння: «моя мова сковується, коли розповідає про таїнство твого воскресіння». Свт. Григорій Палама пише: «Вона єдина нині з прославленим тілом має перебування з Сином; тому що ні земля, ні гроб, ні смерть не могли остаточно утримати живоначальне і богоприйнятне тіло… ». Святий Миколай Кавасила проповідує: «Тіло ж після короткого перебування в землі, і саме разом із душею пішло звідси… Тому гроб прийняв Її на короткий час, а потім Небо прийняло цю нову землю, духовне тіло, скарбницю нашого життя, найславнішу Ангелів і найсвятішу Архангелів». Свт. Філарет Московський в одній зі своїх проповідей на Успіння, посилаючись на стародавнє церковне передання, також каже: «Як раніше невір’я Фоми було звернуто на доказ достовірності воскресіння Христового: так тепер уповільнення Фоми звертається в засіб до прославлення вознесіння Богоматері — ще сокровенного, як сокровенним було Її життя на землі».

Таким чином, згідно з Священним Переданням Православної Церкви, Пресвята Діва Марія померла, але не була утримана смертю. І через кілька днів після свого успіння була в тілі піднесена на небеса, де увійшла у славу Сина Свого Спасителя світу Іісуса Христа. Виразно це церковне вчення видно у тропарі свята Успіння, де є такі слова «в успінні ж світу не залишила єси, Богородице»; «перейшла Ти до життя, бо Ти Мати Життя». Успіння Богородиці — не просто перехід від земного життя в небесну славу, а й перебування вище ангельських сил і всіх святих. У такому становищі Богородиця шанується Церквою, як Та, Яка не залишила світ, але навпаки, після Успіння своє молитовне піклування про мир здійснює з особливою силою та владою, даною Їй Божественним Сином Іісусом Христом. Саме тому, богослужбові тексти сьогоднішнього дня сповнені не скорботи, і тим більше розпачу, а тихої благодатної радості.

І сьогодні, оспівуючи Успіння Пречистої Богородиці, ми одночасно прославляємо Її як усердну заступницю роду християнського до кінця віку та молитовницю за всіх нас. Амінь.

Слово ректора Киевской духовной академии и семинарии архиепископа Белогородского Сильвестра в праздник Успения Пресвятой Богородицы