Слово архімандрита Сильвестра (Стойчева) при нареченні у єпископа Білогородського

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико!

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, дорогі владики!

Нині з трепетом предстою перед Вами, Богомудрі Архіпастирі, оскільки з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія та Священного Синоду Української Православної Церкви, я покликаний до високого служіння в сані єпископа. У цей хвилюючий момент, підношу слова подяки у молитві до Всемилостивого Бога за Його невичерпну милість до мене недостойного, — за можливість звершувати найвище церковне служіння в Домі Господньому.

Розуміючи це обрання як промисл Божий, мене не покидає почуття страху перед цим невідомим і воістину великим служінням. Усім своїм єством усвідомлюю, що разом з єпископським служінням Господь покладає на мене і великі обов’язки, які я, як людина слабка та немічна, самостійно не зумію виконати.

Усвідомлюю також і те, що єпископське служіння — це продовження Апостольського служіння, висоти якого боялись, і від якого ухилялись великі Святителі та Вчителі Церкви. Що ж тоді говорити мені, коли я бачу та відчуваю свої гріхи та немочі? Разом зі святителем Василієм Великим промовляю: «недостойний я неба і землі, і цього тимчасового життя».

Але водночас щиро вірю, що через безмежну любов Божу до цього світу та Свого творіння, благодать Господня не залишить мене, а укріпить та подасть усе необхідне для достойного проходження високого єпископського служіння.

Служіння єпископа — це не слава та велич, як може здаватись на перший погляд, − це — постійна праця, насамперед, над собою, оскільки єпископ повинен бути «всім для всіх» (1 Кор. 9:22). За словами святого Максима Сповідника, єпископське служіння — це явлення образу Христа, відображення Христа своїм життям та служінням.

Тому єпископ Церкви Христової повинен мати великі дарування, зобов’язаний бути непорочним Божим домобудівником (див. Тит. 1:7), володіти виключно добрими рисами душі та світлим серцем. І ось зараз, стоячи перед Вами, Ваше Блаженство, перед Вами дорогі Архіпастирі, та розмірковуючи над словами Господа про жнива та женців (див. Мф. 9:37-38), розуміючи своє недостоїнство, зі смиренністю та страхом приймаю цей жереб.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви мені визначено поважний та відповідальний послух — бути одним з помічників Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України у сані єпископа та ректором Київської духовної академії і семінарії.

У зв’язку з цим, висловлюю особливу подяку Вам, Ваше Блаженство, за ту високу довіру до мене та за особистий приклад жертовного служіння Господу і Церкві Божій. Висловлюю Вам, Ваше Блаженство, свою синівську любов і насмілююсь просити Вас і надалі не залишати мене у своїх Первосвятительських молитвах та батьківському піклуванні.

Перш ніж покликати до служіння, Господь вів мене єдиним відомим Йому шляхом, який розпочався з порогу батьківської домівки. Сьогодні складаю синівську подяку і земний уклін своїм батькам.

Господь, Який направляє стопи кожної людини (Пс. 36:23), благословив мені навчатись в Одеській духовній семінарії та в Московській духовній академії, де я отримав богословські знання та познайомився з багатьма видатними людьми. І сьогодні хочу подякувати всім, хто допомагав мені у ці роки навчання добрим словом і мудрою порадою.

Промислом Божим, моє чернече та пастирське становлення проходило під керівництвом талановитого та ревного архіпастиря — Преосвященного митрополита Бориспільського і Броварського Антонія. Під його мудрим керівництвом я трудився на ниві викладання богословських дисциплін та виконував послух проректора з навчально-методичної роботи.

Саме в Київських духовних школах цілковито ствердилося моє багаторічне прагнення до чернецтва і пастирського служіння. Від рук владики Антонія у печерах, де подвизались та нині почивають своїми нетлінними мощами святі угодники Києво-Печерські, відбувся мій чернечий постриг.

Подальше рукоположення у священний сан та благодать священства здійснили мою давню мрію — бути звершувачем Таїнства Таїнств та приносити безкровну Жертву перед Престолом Всемогутнього Бога.

Тому, дорогий Владико Антоній, дозвольте у ці хвилюючі для мене миті, від усього серця подякувати та низько вклонитись Вам за Вашу сердечну та воістину батьківську любов, за Ваші молитви, постійну турботу і настанови. Прошу Вас, Ваше Високопреосвященство, і надалі скеровувати мої незрілі кроки у сані єпископа та ректора Київських духовних шкіл Вашими досвідченими життєвими порадами.

Висловлюю також вдячність викладачам та співробітникам Київської духовної академії і семінарії та, особливо, своїм співбратам з академічного чернецтва, з якими ми пліч-о-пліч трудимося на спільній ниві впродовж вже багатьох років. Прошу та водночас сподіваюсь, що ви не полишите підносити за мене свої святі молитви. Дякую і студентам та вихованцям Київських духовних шкіл, основним учасникам учбового процесу. Сподіваюсь, що в подальшому Київські духовні школи будуть постачати нашій Матері-Церкві, достойних пастирів та розвивати вітчизняну богословську науку.

Від щирого серця дякую і вам, боголюбиві Архіпастирі, які зібралися сьогодні у цьому храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, для того, щоб піднести свої сугубі молитви до Творця Вседержителя. Наважуюсь просити і Ваших архіпастирських молитов та настанов.

Києво-Печерська Лавра надихнула безліч сердець до чернечого життя. Братія Лаври на чолі з намісником, митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом – це приклад гідного несення послуху, покладеного Церквою. Прийміть слова подяки за взірець самовідданого служіння.

Приступаючи до нового для мене архієрейського служіння і розуміючи всю відповідальність, покладену на мене Церквою, підношу сердечні молитви до свого Небесного покровителя, святих отців Києво-Печерських, святителя Петра Могили та Собору святих Київської духовної академії, і прошу, щоб вони молили Господа та Його Пречисту Матір бути мені достойним працівником у винограднику Христовому.

Ваше Блаженство! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Молю Вашу святиню: помоліться, щоб через покладання Ваших святительських рук, Дух Святий щедро зійшов на мене грішного і немічного, дарував мудрість, розсудливість, терпіння та страх Божий для достойного архіпастирського служіння.