Слово архієпископа Білогородського Сильвестра у Великий Понеділок

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського Сильвестра у Великий Понеділок

Страсний тиждень «священний тиждень страждань Христових — час у цілому році найважливіший», — за висловом святителя Інокентія Херсонського. Богослужіння цих днів побудовано таким чином, що вводять нас у таємницю Хресних страждань Боголюдини Іісуса Христа. І показують перехід від проповіді до Викуплення на хресті та Воскресінні.

У ці дні ми чутимемо «Господь гряде на вільну страсть, нашого заради спасіння». Вільні страждання, тобто не з примусу, не з трагічного збігу обставин, а з волі Самого іІсуса Христа. Він Сам захотів померти заради спасіння людей, бо «на цей час Я і прийшов» (Ін. 12:27).

Кожен день Страсного тижня названо Великим. Перші три дні: понеділок, вівторок, середа — готують віруючих до апогею: Таємної Вечері, арешту, суду, страти, смерті та Воскресіння Христа — Пасхи. У богослужбовому відношенні у перші три дні звершується Літургія Передосвячених Дарів, якій передує традиційне для Великого Посту поєднання служб: часів та зображальних. У ці три дні ще виголошується молитва преподобного Єфрема Сиріна, яка востаннє читається у Велику Середу. Однак, особливістю кожного з днів, у тому числі й перших трьох, є спогад євангельських подій, які відбулися у останні дні земного життя Спасителя. Крім того, в піснеспівах розкриваються старозавітні прообрази страждаючого Христа.

Великий Понеділок

Йому передує дванадесяте свято Входу Господнього до Єрусалиму — урочисте, радісне, величне. Свято, яке, напевно, тоді дві тисячі років тому давало його учасникам і свідкам відчуття Царства Месії на землі: ось Він, Якого радісно зустрічає народ. Він, могутній у Своїй владі, виганяє торговців із Храму, показуючи, Чий це Дім, і Хто в ньому Господар. І після всього цього настає… понеділок. Понеділок як початок буденного, звичайного тижня. Понеділок майже в такому ж розумінні, як ми, сучасні люди, наприкінці вихідних сумно говоримо: «Завтра понеділок»…

Після Входу в Єрусалим, Господь Іісус не залишається у Великому Місті, але йде ночувати до Віфанії, передмістя Єрусалиму, рідне селище Марфи, Марії та їхнього брата Лазаря. Провівши ніч у Віфанії (очевидно, у домі Марфи та Марії), Господь із учнями у понеділок йде до Єрусалиму. У дорозі, «побачивши при дорозі одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім одного листя, каже їй: нехай же не буде від тебе плоду повік. І смоковниця відразу засохла» (Мф. 21:19). Цей євангельський текст, відомий як прокляття смоковниці. При першому прочитанні він незрозумілий, навіть дивний. Євангеліст Марк прямо каже: «ще не час було збирання смокв» (Мк. 11:13). Отже, це була пора року, коли на смоковниці в принципі не могло бути плодів. Чому ж Господь проклинає це дерево? Спочатку уточнимо, що біблійне прокляття не слід розуміти в сенсі побажання зла. Як це нерідко буває в народному форматі проклинань: щоб тобі було те, і щоб з тобою трапилося ось таке.

Зрозуміти, що означає прокляття, можливо лише співставивши його з іншою дією — благословенням, Божим благословенням як даруванням Благодаті. При створенні світу, Творець благословляє кожен день свого творіння, тобто все, що створено в цей день творіння. Прокляття ж — це протилежність благословенню, відібрання божественної благодатної сили, допомоги, сприяння. Саме в цьому сенсі проклинається земля за гріх Адама (Бут. 3:17), і без нього, благословення, земля може породжувати лише «терня і дзиги» (Бут. 3:18).

Єпископ Кассіан (Безобразов) пише, що прокляття смоковниці носить характеристики символічної дії. У чому символізм? Синаксарій Великого Понеділка пояснює: «Іудеї, бачачи Христа завжди благодійним і таким, Який нікому нічого скорботного ніколи не завдає, вважали, що в Нього є сила лише благотворити, а не завдавати шкоду — ні. Але Владика, будучи Людинолюбцем, не схотів на людині показувати, що і це може. А тому, щоб запевнити невдячний народ, що має силу, достатню і для покарання, але не хоче цього, бо Він благий, карає бездушну природу». Таким чином, Христос показує, що Він є Всемогутнім Богом, в руці Якого життя і смерть, благословення і прокляття (пор. Втор. 30:19).

Повернімося до свідчення євангеліста Марка, що ще не був час для дозрівання смокв. Однак, йдеться саме про безплідну смоковницю, тобто не може приносити плоду, а не просто про відсутність на ній плоду через пору року. Пояснення можна знайти в тому, що смоковниця в цю пору року все ж повинна вже мати листя і зачатки плодів (можна порівняти, наприклад, як ранньою весною зав’язується майбутній плід фруктових дерев, коли можна побачити ще крихітні вишні або яблука). Відсутність зав’язки плодів навіть у ранній період після цвітіння може вказувати на захворювання дерева. І Господь, як кажуть деякі тлумачі, побачив, що ця смоковниця — хворе дерево, яке в принципі не здатне плодоносити (порівняйте з євангельськими словами: «Всяке дерево, що не приносить плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь» (Мф. 7:19).

У святоотецькій традиції ця історія має і духовне значення. Преподобний Максим Сповідник бачить у цьому тексті вказівку на духовну безплідність старого Ізраїлю, оздобленого лише «листвою» — зовнішнім благочестям, але при цьому абсолютно безплідного, бо духовно хворого: «оскільки скопище священиків, книжників, законників і фарисеїв, захворівши на марнославство, вважало, ніби шляхом виставлення на показ вигаданих вдач, нібито благочестиво засвоєних ними, вводить правду, вигодовуючи своєю зарозумілістю пихатість, то цю їхню зарозумілість Писання називає безплідною смоковницею, що красується одним тільки листям» (Питання відповіді до Фаласія, Питання 20). Також у богослужбових піснеспівах Великого Понеділка згадується історія Йосифа прекрасного, улюбленого сина патріарха Якова, якого через заздрість рідні брати продали у рабство до Єгипту. Але саме там Йосиф Божественною опікою був піднесений до високого становища. Ця історія Церквою розглядається як прообраз (про таке значення Старого Завіту, наприклад, сказано у апостола Павла: «Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей…» (Євр. 10:1). Бо Христа старійшини юдейські через заздрість і ненависть віддають на смерть, заплативши за Нього ціну раба.

Отже, усі віруючі з Великого Понеділка мають проходити з Господом Іісусом ці події останніх днів Його земного життя: «Як же пройти? — запитує святитель Феофан Затворник і відповідає — роздумом, співчуттям. Йди думкою слідом за страждаючим Господом…».