Слово архієпископа Білогородського Сильвестра у Велику Суботу

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського Сильвестра

у Велику Суботу

Сьогодні Велика та Преблагословенна Субота. Пасха Христова зовсім близько. Ми майже вже торкаємось до Свята свят та Торжества з торжеств. Богослужіння Великої Суботи вже у пасхальному світлі: біле облачення, тиха передвеликодня радість у піснеспівах. Іісус Христос – Бог і людина. І як у людини у Нього є душа. І якщо тіло Христа було мертвим ці три дні, що було з Його душею?

У Четвероєвангелії немає прямих вказівок на це. І в Посланнях апостольських не так уже багато текстів, які дадуть відповідь на це питання. Але їх цілком достатньо: «Христос, щоб привести нас до Бога, одного разу постраждав за гріхи наші, праведник за неправедних, бувши умертвлений тілом, але ожив духом, яким Він і духам, які перебувають у в’язниці, зійшовши, проповідував» (1 Пет. 3:18). «… Мертвим була Добра Звістка» (1 Пет. 4:6). «Він спустився перш у пекельні місця землі» (Еф. 4:9). Отже, Христос сходив у якесь місце, яке названо у вказаних текстах «в’язницею», «пекельним місцем», і там проповідував мертвим.

Що це за місце, про яке йде мова? Його традиційно називають пеклом. Христос зійшов у пекло!

Зараз слово «пекло» сприймається нами як протилежність раю. У пеклі знаходяться грішники, у раю – праведники. Але біблійне пекло, або давньоєврейською «шеол», це щось зовсім інше. Після гріхопадіння Адама та Єви рай — недоступний для людей. І не в силу їх особистих гріхів, а через ту непереборну прірву, яка виникла між Богом і людиною. У старозавітний шеол сходять усі — і праведники, і грішники. Усі люди на землі. Шеол – місце, де немає радості, це місце смутку. І хоча в передновозавітні часи у євреїв з’явилися уявлення про якусь градацію в пеклі-шеолі, де праведники знаходяться в одному місці, а грішники — в іншому, це не змінювало докорінно головного змісту вчення про шеол.

Вчення про шеол, по суті, це вчення про смерть. Смерть, як головний наслідок гріхопадіння, керує усіма. Вона збирає свій оброк. І ніхто цього не може уникнути. Образно кажучи, смерть має право на кожну людину, тому що в кожному є гріх. А якщо є гріх, отже, і смерть має владу: «… Гріх увійшов у світ, і гріхом смерть…» (Рим. 5:12).

Це тотальне панування смерті над родом людським апостол Павло називає царюванням смерті (Рим. 5:14). В одній з проповідей свт. Василія Великого є слова, що яскраво характеризують владу смерті: «Смерть пасла людей… поки не прийшов істинний Пастир…». До Христа Доброго Пастиря смерть пасе людство… і пекло-шеол — її законне царство.

Диявол як ворог роду людського прагне всіх увігнати в загін смерті. Йому це потрібно, йому це на радість, тому що смерть протилежна життю, яке створив Господь.

Бог є не тільки Бог живих, а й Бог померлих, саме тому Він являвшись Моїсею, називає Себе «Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова», які на той час уже були померлими. Для Всевишнього всі живі: і ті, хто ще в тілі, і ті, кого вже нема…

Боголюдина Іісус Христос прийшов спасти рід людський. І не тільки своїх сучасників, а й тих, хто буде після, і тих, хто був до… Але ті, хто помер до Боговтілення і Викуплення, знаходилися в пеклі-шеолі. І Христос сходить у пекло, щоб їх спасти.

День Великої Суботи — це день, коли Церква згадує зішестя Христа в шеол.

У творіннях багатьох святих отців присутня ідея, згідно якої диявол прагнув вбити Христа. Знаючи, здавалося б, незламну силу і владу смерті, диявол хоче смерті Іісуса. Він думає, що, вбивши Христа, переможе його. Саме тому, як пише свт. Фотій, диявол «рвався до Хреста», радіючи мукам і крові Спасителя.

Христос помер. Неймовірний феномен. Помер Той, Кого називають Життєдавцем… Помер Податель та Джерело життя.

Як таке може бути? Як це можливо пояснити?

Іісус Христос – Бог у плоті. Друга Іпостась Пресвятої Трійці, Бог- Син, заради спасіння людей втілився і став людиною. Людська природа набула своє реальне буття в Особі Бога-Слова, і тому «Христос весь є досконалий Бог, але не все в Ньому Бог; бо Він – не лише Бог, а й людина». У Христі дві природи: Божественна та людська. Але тільки одна Іпостась (Особистість) – Іпостась Бога-Сина.

Тому якщо ми запитаємо «Хто?», наприклад, робить цю або іншу дію, отримаємо відповідь: Бог-Слово. Але якщо ми поставимося питанням «Що?», то відповідь буде торкатися природи. Апостол Павло має такі слова «Розп’яли Господа слави». Кого розіп’яли? Господа. Що страждало на хресті? Людської природи.

Хто зійшов у шеол? Господь. Що зійшло в шеол? Душа.

У церковному піснеспіви говориться: «Во гробе плотски, во аде же с душею яко Бог, в раи же с разбойником, и на Престоле был еси Христе, со Отцем и Духом, вся исполняяй, неописанный».

Отже, Бог Син у смерті Своїй за людство залишається з тілом Своїм, а душею сходить у пекло і нерозлучно перебуває з Отцем і Святим Духом. Прп. Іоанн Дамаскін пише: «Хоча Христос і помер, як людина і свята душа Його розлучилася з пречистим тілом, однак Божество Його залишилося нерозлучним з обома».

Тому в пекло сходить не просто чергова душа людини, як чекав того диявол, але душа Боголюдини.

У пеклі, як йдеться у Посланнях апостольських, Христос проповідував душам померлих.

Свт. Єпіфаній Кіпрський дуже яскраво описує, як душі, які у шеолі, чекають визволення, тому що в шеол сходили і пророки, і праведники, які передвіщали прихід Месії. І ось коли душа Христа сходить у пекло, коли світло наповнює темряву пекла, душі прагнуть зі всіх куточків шеола до свого Спасителя, Який не залишив їх, але прийшов за ними!

Церква в піснеспіві оспівує: «Егда снизшел еси к смерти, Животе Безсмертный, тогда ад умертвил еси блистанием Божества». Пекло не витримує сили та слави Божої і розривається зсередини рушиться у своїй основі. Ікона зішестя Христа в пекло зображує зламані ворота аду та Іісуса, що тримає за руки Адама та Єву. Старий Адам та Новий Адам. Новий Адам прийшов забрати Старого Адама з місця смутку. Адам і Єва – прабатьки і перші грішники. Найдавніші мешканці шеола. Скільки поколінь своїх нащадків вони зустріли в пеклі, і всі вони ставали бранцями пекла. Але рятівник прийшов. Диявол, смерть і пекло осоромлені. Всесильні володарі душ людських залишилися ні з чим! «Пекло залишилося порожнім», – промовляють піснеспіви. «Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?» (1 Кор. 15:55), – вигукує апостол Павло.

Христос три дні пробув у гробі… Ми сповідуємо, що в це час Він сходив душею в пекло, звідки вивів душі людські. Ми знаємо, що Христос Воскрес. Нам відомо це дві тисячі років, і тому для нас Велика Субота — не страшний день. Але уявімо собі першу Велику Суботу… Це день після поховання Христа. Наступний день після Розп’яття та Смерті. Той, хто ховав близьких, знає, що таке наступний день після похорон. Відчуття учнів Христових у ту Суботу, напевно, ніхто не зможе передати…

Хіба міг Бог залишити у такому горі учнів своїх? Три дні. Саме стільки належало пробути Христу у гробі. Сам Господь говорить про це: «Як Іона був у утробі кита три дні і три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні та три ночі» (Мф. 12:40). Однак з любові до учнів Своїх, щоб скоротити час їх скорботи і швидше дарувати їм радість, Христос не зменшує кількість днів Свого перебування в труні, але зменшує кількість годин. Він пробув похованим три дні, але не 72 години. Святитель Лев Великий так пояснює це: «По Своєму милосердю, щоб довга скорбота не терзала стривожені душі учнів, Він скоротив із настільки дивовижною швидкістю оголошений триденний проміжок, що завдяки додаванню до цілого другого дня останньої частини першого та першої частини третього, Він і зменшив термін на деякий час і число днів не поменшало».

Нічого немає сильнішого смерті… і любові. Вони непорівнянні. Вони різнополюсні. І якщо порівнювати їх, то тільки за силою. Старозавітна Книга Пісня Пісень так і каже: «Бо міцна, як смерть, любов» (Піс. 8:6). Але Бог явив нам і відкрив у Сині Своєму, що любов сильніше смерті, тому що заради любові можна, можливо увійти до кордонів смерті, а смерть перетнути свої кордони, вийти за свої межі не може. Хто любить, у силі піти на смерть заради тих, кого любиш, а смерть полюбити не може, бо любов – це єднання, а смерть – розлучення.

Сам Бог є любов (1 Ін. 4:16). І заради любові Він зійшов на Хрест і припинив межі царства смерті. Смерть осоромлена. Смерть переможена. Фортеця її зруйнована, і смерть знесилена. Вона переможена своєю ж зброєю, бо Христос «смертю смерть подолав». Стародавні слова Писання кажуть: «І зробив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх справ Своїх, які робив» (Бут. 2:2). День сьомий — субота (Вих.16:26). Усі старозавітні приписи та накази – прообрази новозавітного часу.

Субота Старого Завіту — день шанування, день, присвячений Господу. У Новому Завіті старозавітне шанування дня суботи тлумачиться як прообраз, коли Бог-Слово спочив плоттю Своєю після звершеного на Хресті.

Сьогодні співається: «Цей день таємниче прообразував великий Мойсей, говорячи: “І благословив Бог день сьомий”, бо це – благословенна субота. Вона — день спокою, коли спочив від усіх справ Своїх Єдинородний Син Божий. Через смерть за промислом плоттю упокоївшись і знову повернувшись до того, Ким був через воскресіння, Він дарував нам вічне життя, як єдиний благий і чоловіколюбець».

Велика Субота. Преблагословенна Субота.

Слово архиепископа Белогородского Сильвестра в Великую Субботу