Слово архієпископа Білогородського Сильвестра у Великий Понеділок

СЛОВО

ректора Київської духовної академії і семінарії

архієпископа Білогородського Сильвестра

у Великий Понеділок

Страсна седмиця: «священна седмиця страждань Христових — час у всьому році найважливіший», — за висловом свт. Інокентія Херсонського. Богослужіння цих днів побудовані таким чином, що вводять нас у таємницю Хресних страждань Боголюдини Іісуса Христа і показують перехід від проповіді до Спокути на хресті та Воскресіння.

Цими днями будемо чути «Грядый Господь на вольную страсть, нашего ради спасения» (йде Господь на вільне страждання заради нашого спасіння). Вільні страждання, тобто не з примусу, не за трагічним збігом обставин, але з волі Самого Іісуса Христа. Він Сам захотів померти заради спасіння людей, бо «на цей час Я і прийшов» (Ін 12.27).

Кожен день Страсної седмиці названий Великим. Перші три дні — понеділок, вівторок, середа — готують вірян до апогею: Таємної Вечері, арешту, суду, страти, смерті та Воскресіння Христа — Пасхи.

У богослужбовому відношенні перші три дні служиться Літургія Передосвячених Дарів, якій передує традиційне для Великого Посту поєднання служб: часи, зображальні. У ці ж три дні ще виголошується молитва прп. Єфрема Сиріна, яка востаннє читається у Велику Середу. Однак особливістю кожного з днів, зокрема й перших трьох, є спогад євангельських подій, що відбулися в ці останні дні земного життя Спасителя. Крім того, у піснеспівах розкривається старозавітні прообрази Христа страждаючого.

Великий Понеділок. Йому передує двунадесяте свято Входу Господнього в Ієрусалим — урочисте, радісне, величне. Свято, яке, напевно, тоді дві тисячі років тому давало його учасникам і свідкам відчуття здійснюваного Царства Месії на землі: ось Він, якого радісно зустрічає народ. Він могутній у своїй владі — виганяє тих, хто торгує, з Храму, показуючи, чий це Дім, і хто в ньому Господар.

І після всього цього настає … понеділок. Понеділок як початок буденного, звичайного тижня. Понеділок майже в такому ж сенсі, як ми, сучасні люди, наприкінці вихідних сумно говоримо: «Завтра понеділок»…

Після Входу в Ієрусалим, Господь Іісус не залишається у Великому Місті, але йде ночувати до Віфанії, передмістя Ієрусалима, до рідного селища Марфи, Марії та брата їхнього Лазаря.

Провівши ніч у Віфанії (очевидно, у домі Марфи і Марії), Господь з учнями в понеділок йде в Ієрусалим. Дорогою «побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: хай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла» (Мф.21:19). Євангельський текст відомий як прокляття смоковниці. При першому своєму прочитанні неясний, навіть дивний. Євангеліст Марк прямо говорить: «ще не був час збирання смокв» (Мк. 11:13). Отже, це була пора року, коли на смоковниці взагалі не могло бути плодів. Чому ж Господь проклинає це дерево? Для початку зазначимо, що біблійне прокляття не слід розуміти в сенсі побажання зла, як це нерідко буває в народному форматі проклинань: що б тобі було те, і щоб із тобою сталося ось таке. Зрозуміти, що означає прокляття, можливо лише зіставивши його з іншою дією — благословенням — Божим благословенням як даруванням Благодаті. При створенні світу, Творець благословляє кожен день свого творіння, тобто все, що створено в цей день творіння. Прокляття ж, — протилежність благословенню, відняття божественної благодатної сили, допомоги, сприяння. Саме в цьому сенсі проклинається земля за гріх Адама (Бут. 3:17), і без нього, благословення, земля може породжувати лише «тернину й осот» ( Бут. 3:18).

Єпископ Кассіан (Безобразов) пише, що прокляття смоковниці має характеристики символічної дії. У чому ж символізм? Синаксарій Великого Понеділка пояснює: «іудеї, бачачи, як Христос завжди благотворить і нікому нічого скорботного ніколи не заподіює, вважали, що в нього є сила лише добродіяти, а шкоди завдавати — ні. Але Владика, будучи Людинолюбцем, не захотів на людині показувати, що і це може. А тому, щоб запевнити невдячний народ, що має силу, достатню і для покарання, але не хоче цього, бо Він добрий, здійснює страту над нечутливою і бездушною природою». Таким чином, Христос показує, що Він Всемогутній Бог, у руці Якого життя і смерть, благословення і прокляття (пор. Второзаконня 30:19).

Повернемося до свідчення Марка, що ще не час був для дозрівання смокв. Однак ідеться саме про безплідну смоковницю, тобто таку, що не може приносити плоду, а не просто про відсутність на ній плоду через пору року. Пояснення можна знайти в тому, що смоковниця в цю пору року, все ж таки має вже листя і зачатки плодів (можна порівняти, наприклад, як ранньою весною зав’язується майбутній плід на фруктових деревах, коли можна побачити ще крихітні вишні чи яблука). Відсутність зав’язування плодів навіть у ранній період після цвітіння, може вказувати на захворювання дерева. І Господь, як кажуть деякі тлумачі, побачив, що ця смоковниця — хворе дерево, яке в принципі не здатне плодоносити (порівняйте з євангельськими словами: «Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь.» Мф.7:19).

У святоотцівській традиції ця історія має і духовне значення. Прп. Максим Сповідник бачить у цьому тексті вказівку на духовне безпліддя старого Ізраїлю, прикрашеного тільки «листям» — зовнішнім благочестям, але при цьому абсолютно безплідного, бо духовно хворого: «оскільки збіговисько священиків, книжників, законників і фарисеїв, захворівши марнославством, вважало, ніби шляхом виставляння на показ вигаданих чеснот, нібито благочестиво засвоєних ними, запроваджує правду, вигодовуючи своєю зарозумілістю пиху, то цю їхню зарозумілість Писання називає неплідною смоковницею, яке прикрашають самі лише листки» (Відповіді на запитання до Фаласія, Питання 20).

Також у богослужбових піснеспівах Великого Понеділка згадується історія Іосифа прекрасного, улюбленого сина патріарха Якова, якого через заздрість рідні брати продали в рабство до Єгипту. Але саме там Іосиф Божественним піклуванням був піднесений до високого становища. Цю історію Церква розглядає як прообраз (про просвітницьке значення Старого Заповіту, наприклад, сказано у св. Апостола Павла: «Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей» Євр.10:1). Бо Христа старійшини іудейські через заздрість і ненависть віддають на смерть, заплативши за Нього ціну раба.

Отже, всі віруючі з Великого Понеділка повинні проходити з Господом Іісусом ці події останніх днів Його земного життя: «Як же співходити? — запитує свт. Феофан Затворник і відповідає, — Роздумом, співчуттям. Іди думкою слідом за стражденним Господом…».

Слово архиепископа Белогородского Сильвестра в Великий Понедельник