Апробаційна стаття студента ІІ курсу аспірантури ієродиякона Діонісія (Андрюка): «Статут про управління Української Православної Церкви 1990 року: історія появи та загальна характеристика»

СТАТУТ ПРО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 1990 РОКУ: ІСТОРІЯ ПОЯВИ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Передісторія питання

На початку ХХ століття, а саме в кінці грудня 1917 року — початку січня 1918 року, в Україні відбулася важлива історична подія — в Києві пройшов Всеукраїнський православний церковний Собор за участі єпископату, духовенства, чернецтва та вірян. Діяння, положення та визначення цього Собору ще чекають на своїх дослідників. Проте для даного дослідження цей Собор є важливим з точки зору прийнятого ним Статуту Всеукраїнського православного церковного Собору[1]. Можемо сказати, що цей Статут став початком створення такого роду нормативних документів, якими керується у своєму житті та діяльності Української Православної Церкви. До цього часу, а саме у Синодальну епоху управління Церквою здійснювалося на підставі положень «Духовного регламенту».

У Статуті містяться основні положення щодо повноважень, його учасників, відділів, процедури голосування тощо. Фактично певні положення цього Статуту лягли у подальшому в основу Статуту про управління Української Православної Церкви. Зокрема, у п. 1. Розділу Загальні установи зазначено: «Країнний Собор Православної Всеукраїнської Церкви має всю повноту церковної влади, щоб улаштувати українське церковне життя на основі Слова Божого, догматів, в межах канонів та передання Св. Церкви»[2]. У Статуті ж про управління Української Православної Церкви зазначено, що у межах Української Православної Церкви вища законодавча, виконавча та судова влада належить Собору Української Православної Церкви, який діє в межах, що визначаються канонами і прийнятим Статутом[3].

Крім всього іншого, фактично головним здобутком Собору стало положення про автономію Української Православної Церкви, що було погоджено на Всеросійському Соборі 1917-1918 років. Таким чином, як вказує єпископ Віктор (Коцаба), у 1918 році було відновлено автономію Української Церкви, яка була втрачена у Синодальний період[4]. Проте, у зв’язку з подіями, що відбувалися після 1918 року: розколи, репресії, гоніння тощо, очевидно, що визначення Собору не отримали своєї імплементації в церковне життя України. Вже з 1921 року в Українській Православній Церкви з’являється посада Патріаршого екзарха. Таким чином, автономне буття Української Церкви було скасоване[5].

Протягом усього ХХ століття Православна Церква в Україні була у скрутному становищі. Фактично певні послаблення у церковному житті спостерігаються в кінці 80-х років ХХ століття з приходом до влади М.С. Горбачова, який оголосив курс на перебудову. Квінтесенцією лояльного ставлення до Церкви з боку радянської держави стало проведення Помісного Собору Руської Православної Церкви 1988 року, який крім всього іншого ухвалив Статут про управління — перший нормативний документ такого роду, що охоплював усі сторони життя та діяльності Церкви. У цьому Статуті вперше регламентувався устрій вищого, єпархіального та парафіяльного управління, діяльність духовних шкіл та монастирів[6]. Цей документ був прийнятий 8 червня 1988 року. Він обговорювався на Архієрейській передсоборній нараді 28-31 березня 1988 року. При виробленні нового Статуту були використані напрацювання Собору 1917-1918 років, оскільки за словами учасників Собору положення про управління Церквою з 1945 по 1988 роки були застарілими[7].

Проте піднесення, що було викликане святкуванням 1000-ліття Хрещення Русі, а також якісні зміни, що відбулися у церковному житті, були затьмарені низкою подій в релігійному житті України. Зокрема, як пише єп. Віктор у своїй праці «Історія Православ’я в Україні в новітній час», на хвилі лібералізації кінця 1980-х років почався рух за легалізацію греко-католиків в СРСР, який одразу ж набув стійкої антиправославної спрямованості. Події кінця 1989 — початку 1990 років відомі під назвою «розгром єпархій» у трьох західних областях України: Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській. Ці дії відбувалися за підтримки та участі місцевої влади та націоналістичних угрупувань[8]. Крім того, майже у цей же час відбувається активізація автокефальний рух та утворення «Української Автокефальної Православної Церкви», що діяла та мала успіх знову ж у західних областях[9].

Саме перед такими історичними викликами опинилася Українська Православна Церква на межі 80-х — початку 90-х років ХХ століття. Усі вони, природньо, вплинули на формування нового статусу Української Православної Церкви та, як наслідок, створення Статуту про управління Української Православної Церкви.

Створення Статуту про управління Української Православної Церкви

Враховуючи події, описані вище, наприкінці 80-х та у 1990 році відбулася низка Соборів, на яких підіймалося питання про Українську Православну Церкву. У світлі подій, що стрімко розвивалися, постало питання про реформу системи управління єпархіями РПЦ на території тоді ще союзних республік. 30-31 січня 1990 року Архієрейський Собор РПЦ прийняв «Положення про екзархати Московського Патріархату», зафіксувавши його як 7-й розділ до Статуту про управління РПЦ від 1988 року. Тоді ж було створено Український екзархат, який отримав другу назву — Українська Православна Церква[10]. Рішення Архієрейського Собору 30-31 січня 1990 року було затверджено Помісним Собором РПЦ 6-12 червня 1990 року. Зокрема у 21-му параграфі постанови Собору було сказано про утворення самоврядної Української Православної Церкви[11].

На нараді єпископату УПЦ, що відбулася 9 липня 1990 року, було прийнято Звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II і Священного Синоду РПЦ, де з посиланням на вказаний 21-й параграф постанови Помісного Собору, єпископат просив розширену автономію для УПЦ[12]. 10 липня 1990 року Священний Синод УПЦ схвалив це Звернення і його текст був розглянутий на засіданні Священного Синоду РПЦ 20 липня того ж року, який і передав його на розгляд позачергового Архієрейського Собору. 25-27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор РПЦ ухвалив відповідне Визначення щодо Української Православної Церкви про її самостійність та незалежність у своєму управлінні[13]. А вже 28 жовтня у київському соборі Святої Софії була проголошена незалежність та самостійність в управлінні Української Православної Церкви і вручений Томос[14].

29 жовтня 1990 року відбувся перший Собор єпископів Української Православної Церкви, на якому було ухвалено Статут про управління й визначено дату скликання першого Собору за участі єпископату, духовенства, ченців, представників духовних шкіл і мирян. Статут про управління Української Православної Церкви (далі — Статут УПЦ) з’явився як наслідок певних змін як у тодішньому Радянському Союзі, так і в Церкві загалом. Цей Статут, як зазначає ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Білогородський Сильвестр (Стойчев), розроблений на основі Визначення Архієрейського Собору, став тим документом, яким Українська Православна Церква має керуватися у своєму внутрішньому житті[15]. Варто також зазначити, що свого роду основою нового Статуту УПЦ слугував чинний на той час Статут про управління РПЦ, прийнятий у 1988 році[16].

Отже, наступним кроком після ухвали Статуту УПЦ Собором єпископів, стало проведення першого Собору Української Православної Церкви за участі єпископату, духовенства, ченців, представників духовних шкіл та мирян[17]. Він відбувся 22-23 листопада 1990 року. На ньому було затверджено Статут та обрано першого Предстоятеля Української Православної Церкви. Ним став митрополит Філарет (Денисенко), який до того з 1966 року був Патріаршим Екзархом всієї України. Так було закінчено процес формування Української Православної Церкви як незалежної у своєму управлінні.

Як зауважує професор КДА В.В. Бурега, таке поняття як «Статут» не є для Православної Церкви традиційним[18]. Статути (чи подібні до них документи) стали з’являтися в різних Помісних Церквах лише у ХІХ столітті. А загальноприйнятою практика створення Статутів Помісних Церков стала лише у ХХ столітті. Наприклад, в Руській Православній Церкві, як було зазначено вище, перший повноцінний Статут з’явився лише у 1988 році. Самі по собі Статути регламентують внутрішнє життя Церкви: порядок вищого церковного управління, порядок створення та ліквідації єпархій, обрання єпископів, життя парафій, монастирів тощо[19].

Статут про управління УПЦ 1990 року відбиває, зокрема, й тодішню загальнополітичну ситуацію: «Українська Православна Церква об’єднує єпархії з їхніми благочиннями, парафіями та монастирями, які знаходяться на території Української РСР…»[20]. Зрозуміло, в силу змін як у політичному житті нашої країни, так і у церковному житті, Статут про управління, розроблений і прийнятий у 1990 році, у наступні роки неодноразово зазнавав змін. Так, важливі зміни до Статуту були внесені 27 травня 1992 року Собором єпископів Української Православної Церкви, який працював у Харкові[21]. 21 грудня 2007 року Собор єпископів, який працював у Києво-Печерській Лаврі, прийняв оновлену редакцію Статуту про управління Української Православної Церкви, яка була затверджена Собором Української Православної Церкви 8 липня 2011 року[22], а 27 травня 2022 року у Свято-Пантелеімонівському жіночому монастирі м. Києва працював Собор єпископів УПЦ, який прийняв зміни та доповнення до Статуту УПЦ, які були затверджені Собором УПЦ того ж дня[23].

Правові підстави виникнення Статуту про управління

Української Православної Церкви

Діяльність релігійних організацій як і будь-яких інших некомерційних організацій в Україні в силу положень українського законодавства ґрунтується на дії нормативних актів, особливе місце серед яких займає Статут. Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Важливою подією в церковно-державних відносинах в Україні стало ухвалення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, яким по сьогоднішній день регулюється діяльність релігійних організацій в Україні.

Відповідно до визначення «Великої української енциклопедії», Статут — це 1) правовий акт, що визначає структуру, функції і права підприємства, організації, партії, міжнародного органу; 2) зведення законів, домовленостей, положень із визначеного питання[24]. Відносини щодо діяльності релігійних організацій, зокрема щодо реєстрації статутів (положень) релігійних організацій та їх статутів (положень) у нових редакціях, врегульовано приписами законів України № 987-ХІІ від 23.04.1991 «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі — Закон), № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», № 5203-VI від 06.09.2012 «Про адміністративні послуги» та інших.

Згідно з приписами частини другої статті 7 Закону релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями). В листі Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 02.07.2022 № 809/11-09/22 щодо оновленого Статуту про управління Української Православної Церкви в редакції від 27 травня 2022 року з додатком зазначено, що Українська Православна Церква є релігійним об’єднанням. В розумінні Закону релігійне об’єднання Українська Православна Церква не є юридичною особою, але воно представляється своїм центром, який вже є юридичною особою. Таким чином, юридична особа Київська Митрополія Української Православної Церкви є керівним та адміністративним центром релігійного об’єднання «Українська Православна Церква». Слід зазначити, що релігійна організація «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (код ЄДРПОУ 21510633) зареєстрована відповідно до законодавства України 5 серпня 1991 року[25] в м. Києві, а її засновником є Собор УПЦ,  відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що Київська Митрополія УПЦ є юридичною особою в розумінні статті 80 Цивільного кодексу України, за якою: «Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді»[26].

Статут Київської Митрополії Української Православної Церкви[27] був прийнятий Священним Синодом Української Православної Церкви 11 лютого 1991 року та зареєстрований Постановою Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України (Протокол №8 від 5 серпня 1991 року). Зміни та доповнення до Статуту Київської Митрополії були ухвалені Собором єпископів Української Православної Церкви 22 грудня 1998 року. Після чого Статут пройшов реєстрацію у Державному комітеті України у справах релігій (Постанова №11/4 від 23 жовтня 1999 року).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Частиною першою статті 12 Закону визначено, що реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, підлягає статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність.

Слід зазначити, що у Законі містяться положення, що повинні бути відображені у статутах релігійних організацій: «1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов’язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству»[28].

Водночас держава, визнаючи самостійність релігійних організацій, допускає існування поряд зі статутом релігійної організації, що реєструється у встановленому законом порядку, також інших актів, що за своїм походженням є внутрішніми настановами релігійної організації. Важливо наголосити, що такі внутрішні настанови, відповідно до яких діють релігійні організації, не повинні суперечити українському законодавству, про що, зокрема, вказано у статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: «Держава……бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству». Окрім цього у статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: «Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах». Вказана дихотомія, на наш погляд, обумовлена специфікою релігійних організацій як особливих суб’єктів права. Крім того, слід розуміти, що деякі релігійні організації історично могли виникнути раніше прийнятих законодавчих норм, отже правила, статути, накази, рішення та інші нормативні документи могли мати силу, регулювати діяльність релігійної організації та підлягати застосуванню. Зважаючи на це, українське законодавство, не вказуючи всієї різноманітності внутрішніх настанов, бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Висновки

Таким чином, коротко окресливши передумови та причини появи Статуту про управління Української Православної Церкви 1990 року, його загальну характеристику, а також правові засади існування в Україні, зауважимо:

1. Передумовами появи Статуту про управління Української Православної Церкви 1990 року слугували низка історичних подій. Підвалини для появи нормативного документу, що регулює життя та діяльність Української Православної Церкви, були закладені Положеннями Всеукраїнського православного церковного Собору 1917-1918 років та Помісному Соборі 1917-1918 років.
2. Події ХХ століття, на жаль, унеможливили імплементацію рішень Собору щодо автономного буття Церкви і навіть фактично унеможливили існування церковного життя в Україні через репресії та гоніння з боку радянської влади. Кінець 80-х років ХХ століття з одного боку став періодом більшої можливості для Церкви звершувати свою діяльність, а з іншого боку — став часом нових випробувань для Українського Православ’я у зв’язку з радикальними діями представників Греко-Католицької Церкви та УАПЦ.
3. На початку 1990-х років відбувається процес трансформацій в структурі тодішньої Руської Православної Церкви, який став можливим у тому числі й на тлі подій в Україні. Як наслідок, Соборними діяннями скасовано Український екзархат та надано Томос Українській Православній Церкві про її самостійність та незалежність.
4. 25-27 листопада 1990 року Собор Української Православної Церкви, якому в межах УПЦ належить вища законодавча, виконавча та судова влада, приймає Статут про управління Української Православної Церкви, яким з цього часу у своєму житті керується Українська Православна Церква разом зі Святим Письмом, Священним Переданням та загальноцерковними канонічними нормами, ухваленими Вселенськими Соборами.
5. Статут про управління Української Православної Церкви 1990 року є основним законодавчим документом Української Православної Церкви, яким регламентуються внутрішнє життя Церкви: порядок вищого церковного управління, порядок створення та ліквідації єпархій, обрання єпископів, життя парафій, монастирів. Статут став першим документом такого роду в новітній історії Української Православної Церкви, а його положення у певній мірі відбивали норми тогочасної епохи та положення Церкви у державі.
6. Статут про управління Української Православної Церкви 1990 року є внутрішнім документом Української Православної Церкви, який регламентує різні сторони її життя. Він є обов’язковий для виконання на загальноцерковному, єпархіальному та парафіяльному рівнях. На його основі реєструються статути канонічних підрозділів Української Православної Церкви.
7. За більш ніж тридцять років з часу появи Статут про управління Української Православної Церкви 1990 року декілька разів зазнавав змін та доповнень: зміни та доповнення до нього приймались Собором єпископів УПЦ 27 травня 1992 року та Собором УПЦ 26 червня 1992 року; Собором єпископів УПЦ 21 грудня 2007 року та Собором УПЦ 8 липня 2011 року; а також Собором єпископів та Собором УПЦ 27 травня 2022 року. Але варто розуміти, що ці зміни і доповнення — це не новий Статут. Це лише зміни і доповнення до Статуту, який був прийнятий Собором Української Православної Церкви 25-27 листопада 1990 року. Отже, чинним на сьогодні є Статут Української Православної Церкви 1990 року з останніми змінами та доповненнями 2022 року.
8. У питанні щодо правових підстав виникнення Статуту про управління Української Православної Церкви 1990 року, варто зауважити, що діяльність релігійних організацій в Україні регулюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відповідно до українського законодавства, Українська Православна Церква є релігійним об’єднанням, керівним та адміністративним центром якого є Київська Митрополія Української Православної Церкви. Статут про управління Української Православної Церкви 1990 року, відповідно до Закону України, є внутрішніми настановами і не потребує юридичної реєстрації. Натомість, Статут Київської Митрополії Української Православної Церкви офіційно зареєстрований 5 серпня 1991 року і є чинним по теперішній час. Українська Православна Церква не є юридичною особою, нею є її керівний та адміністративний центр — Київська Митрополія Української Православної Церкви. До складу Української Православної Церкви входять релігійні організації, тобто юридичні особи, а саме єпархії, монастирі, установи, парафії тощо.

[1] Стародуб А. Статут Всеукраїнського православного церковного Собору / Всеукраїнський православний церковний Собор 1918 року: огляд джерел. К., 2010. С. 79-107.

[2] Там само. С. 79.

[3] Статут про управління Української Православної Церкви, прийнятий на Соборі Української Православної Церкви 25-27 листопада 1990 року. С. 2.

[4] Віктор (Коцаба), єп. Український екзархат в останні роки існування Радянського Союзу / Історія Православ’я в Україні в новітній час: навчальний посібник для духовної академії. К., 2021. С. 10.

[5] Докладніше: Віктор (Коцаба), єп. Український екзархат в останні роки існування Радянського Союзу / Історія Православ’я в Україні в новітній час: навчальний посібник для духовної академії. К., 2021. С. 9-19.

[6] Цыпин В., прот. Курс церковного права. М., 2009. С. 153.

[7] Див.: Документы Поместного Собора Русской Православной Церкви (Троице-Сергиева Лавра, 6-9 июня 1988 года) // Журнал Московской Патриархии. М., 1988. № 8. С. 5-19.

[8] Докладніше: Віктор (Коцаба), єп. Загострення міжконфесійних відносин в Україні в 1989-1990 рр. / Історія Православ’я в Україні в новітній час: навчальний посібник для духовної академії. К., 2021. С. 20-29.

[9] Див. також: Антоній (Паканич), митр. Історичний шлях Української Православної Церкви в незалежній Україні : до 30-річчя Благословенної Грамоти Святішого Патріарха Алексія ІІ // Труди Київської духовної академії (далі — Труди КДА). №33. 2020. С. 13-34.

[10] Віктор (Коцаба), єп. Загострення міжконфесійних відносин в Україні в 1989-1990 рр. / Історія Православ’я в Україні в новітній час: навчальний посібник для духовної академії. К., 2021. С. 30-31.

[11] Определения Поместного Собора Русской Православной Церкви // Журнал Московской Патриархии (далі — ЖМП). М., 1990. №9. С. 6-9.

[12] Православний вісник. 1990. № 10. С. 2–3.

[13] Текст Визначення див. в: ЖМП. 1991. № 2. С. 2.

[14] Грамота митрополиту Киевскому и всея Украины Филарету // ЖМП. 1991. № 2. С. 11.

[15] Сильвестр (Стойчев), єп. Статутні документи УПЦ та ПЦУ: порівняльний аналіз // Труди КДА. №33. 2020. С. 36.

[16] Устав об управлении Русской Православной Церкви, принятый Поместным Собором Русской Православной Церкви 8 июня 1988 года [Електронний ресурс] URL: https://drevo-info.ru/articles/17772.html (Дата звернення: 05.03.2024).

[17] Див про Собор.: Гавриленко З. Первый Собор Украинской Православной Церкви // Православный вестник. 1991. № 2. С. 7–10.

[18] Бурега В.В. Межі (не)залежності: Статут та статус УПЦ [Електронний ресурс] URL: https://lb.ua/society/2022/06/06/519101_mezhi_nezalezhnosti_statut.html (Дата звернення: 19.03.2024).

[19] Бурега В.В. Межі (не)залежності: Статут та статус УПЦ [Електронний ресурс] URL: https://lb.ua/society/2022/06/06/519101_mezhi_nezalezhnosti_statut.html (Дата звернення: 19.03.2024).

[20] Статут про управління Української Православної Церкви, прийнятий на Соборі Української Православної Церкви 25-27 листопада 1990 року. С. 1.

[21] Українська Православна Церква на  межі тисячоліть: документи і  матеріали. К., 2012. С. 48–50.

[22] Статут про управління Української Православної Церкви, ухвалений Архієрейським Собором Української Православної Церкви 21 грудня 2007 р. К., 2008. 44 с.

[23] Статут про управління Української Православної Церкви (з доповненнями і змінами), ухвалений Собором Української Православної Церкви 27 травня 2022 року. К., 2022. 30 с.

[24] Статут [Електронний ресурс] URL:  https://vue.gov.ua/Статут (Дата звернення: 28.03.2024).

[25] Київська Митрополія Української Православної Церкви [Електронний ресурс] URL: https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/21510633/?__cf_chl_tk=7taA2wSSigtDwwBbPgiBeqPH3dAA3_CVRtElPkRz_3k-1711617174-0.0.1.1-1663 (Дата звернення: 28.03.2024).

[26] Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (Дата звернення: 28.03.2024).

[27] Статут Київської Митрополії Української Православної Церкви, прийнятий Священним Синодом Української Православної Церкви 11 лютого 1991 року зі змінами та доповненнями Собором єпископів Української Православної Церкви 22 грудня 1998 року. Місто Київ. 5 с.

[28] Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» [Електронний ресурс] URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/987-12#Text (Дата звернення: 28.03.2024).