Відповіді архієпископа Білогородського Сильвестра (Стойчева) на 20 важливих запитань сьогодення

1) Яке місце займає Господь у нашому житті?

«Господь, зцілюючи розслабленого, каже йому: Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої! (Мф. 9:2). Відпускаючи гріхи, Іісус Христос говорить цій людині: “чадо”. Не раб, не слуга, не окаянний грішник, але чадо! Яке щастя, яка радість, коли Сам Бог називає тебе Своїм чадом! І якщо Бог називає нас чадами Своїми, то ми маємо велику милість і сміливість сказати Йому: “Отче”».

2) Що означає вислів «жити по-християнському» і як це робити?

«Хіба бути доброчесним християнином у щоденній рутині проста справа? Хіба це не вимагає постійної духовної напруги, терпіння і розсудливості? Щодня ми звертаємося до Бога зі словами: “Отче наш… хліб наш насущний дай нам сьогодні“. Ми не говоримо: “дай нам потім”, “дай колись”, але говоримо: “сьогодні”, тобто зараз, цього дня. Ми в цій молитві просимо про хліб як їжу для тіла і про Хліб Життя як їжу духовну. Якщо ми говоримо Господу: “дай нам зараз”, то хіба ми не повинні усвідомити, що й життя наше, як подяка Богові, має бути праведним також зараз, цього дня».

3) Що це ліки від духовних хвороб та де їх знайти?

«Що ми робимо, коли в нас проблеми з фізичними очима? Ми використовуємо краплі, ліки, окуляри з різними лінзами. І для духовних очей Господь теж дарував нам і ліки, і різні лінзи. Йдеться про молитву, Таїнства, Святе Письмо, твори святих отців, справи милосердя. Апостол Павло дає таку рекомендацію: Вникай в себе та у вчення, займайся цим постійно (1 Тим. 4:16). Усе це лікує наші духовні очі й допомагає дивитися і бачити в правильному світлі все, що навколо і всередині нас».

4) Що і як християни повинні просити у Бога?

«Я далекий від думки, що християни не повинні просити про щось повсякденне, наприклад, про здоров’я, про мир, про благополуччя. Зрештою, навіть у церковних молитвах є прохання про це. Ні, суть в іншому: християни повинні молитися не так про це, як про спасіння, про покаяння, про переміну життя. Ось у чому сенс християнської молитви, яка, за словами апостольськими, має бути постійною: Будьте постійними в молитві (Кол. 4:2)».

5) Чому християни моляться не тільки своїми словами, а ще й за допомогою молитвослова?

«Уявімо, щось хтось навчається на факультеті журналістики і хоче навчитися добре писати. Або юрист бажає навчитися виступати в суді. Або студент літературного інституту прагне оволодіти гарним художнім стилем. Що порадить йому викладач? Звичайно ж, більше читати визнаних класиків у кожній із цих областей! Це дасть можливість у процесі навчання зрозуміти та перейняти вже існуючі досягнення у конкретній сфері. І лише після цього можна починати писати промови, виступи. Таким чином, виходячи з практики життя, кожен, хто хоче навчитися молитися, має розпочати з класики: читайте молитви, написані святими».

6) Яким має бути християнське ставлення до посту?

«Православна практика посту вчить опановувати своє тілесне начало, розуміти всю його силу і можливості, вказує шлях, як стати господарем своєї тілесності, а не її рабом. Великий піст базується на двоскладовості людини і тому веде тих, хто постить, шляхом тілесного і духовного посту, постійно нагадуючи про прагнення до моральної досконалості через покаяння і виправлення життя».

7) Що необхідно робити, щоб досягнути особистого преображення?

«Апостоли на горі Фавор змогли побачити Христа Преображеного, тому що самі преобразились. Щоб побачити святість, світло, благодать церковного життя крізь товщу зовнішнього, немічного, плинного, потрібно самим почати преображатися і ходити в оновленому житті (Рим. 6:4). Здійматись поступово до Бога, очищати розум і почуття, зміцнювати у добрих ділах волю — ось шлях до нашого особистого преображення».

8) Що є умовою для звершення чуда?

«Після зцілення (біснуватого отрока – прим.), коли вже вдячний батько, що увірував, відвів додому своє здорове дитя, апостоли, залишившись наодинці з Господом, запитують Його: Чому ми не змогли вигнати його? (Мф. 17:19). І Христос відповідає їм прямо: Через невір’я ваше (Мф. 17:20). Що означають ці слова? Сам Іісус Христос не раз говорить про необхідність віри для здійснення чуда: віри того, над ким звершується чудо, або віри друзів того, над ким буде чудо, або віри того, хто звершує чудо».

9) Як отримати від Господа прощення гріхів?

«Але як потрапити в це Царство? Як знайти вхід до вічного Царства Господа нашого і Спасителя Іісуса Христа (2 Пет. 1:11)? Притча про немилосердного боржника вказує нам шлях — навчитися прощати. Наше спасіння ніби приховане, зростає і зріє всередині нашого вміння прощати інших людей. «Прощення гріхів наших знайдемо в прощенні братам», — говорить прп. Максим Сповідник. Жадібний, невдячний, немилосердний раб-боржник думає, що це йому всі винні: і його борги прощати, і йому борги повертати, а він нікому нічого не винен. Але Святе Письмо нам ясно показує, що якщо ми не прощаємо, то не пробачать і нас. Альтернативи немає! Хочеш бути пробаченим — сам прощай інших! Хочеш, щоб до тебе були милосердні, — сам будь милосердний до інших! Хочеш, щоб тебе любили, — сам люби інших!».

10) Як вберегти себе від заздрощів і увійти до Дому Божого?

«Легко міряти на себе образ блудного сина, який зрештою виступає позитивним персонажем, бо розкаявся та отримав прощення від батька. Але давайте все ж пильно замислимось над образом старшого сина і запитаємо: чи не я? Чи можу я перенести і по-справжньому прийняти те, що інші люди отримують прощення, духовні дари та духовну радість? Чи люблю я Отця Небесного всім серцем моїм, чи все моє так зване духовне життя — лише шлях самоствердження, щоб довести іншим і навіть самому Богу, що я кращий за інших? Чи сам я гідний дарів і милостей Божих? Отець Небесний нікого не вижене, але я впевнений, що багато хто й сам не захоче увійти в Дім Отчий. Як і в сьогоднішній притчі, коли батько приймає в дім молодшого сина, старший розгнівався і не хотів увійти (Лк. 15:28), так і численні, здавалося б, праведники, а насправді самопоклонники не захочуть жити під одним дахом з тими, кого вони зневажали, ненавиділи, кому заздрили і над ким звеличувалися. І тому, не ввійшовши в Дім Отчий, залишаться поза межами його, у пітьмі безпросвітній, де будуть з’їдатися своєю злобою і самомилуванням (див. Мф. 8:12; Мф. 22:13; Мф. 25:30)».

11) Якою має бути кінцева мета людини?

«Дотримуючись церковного аскетичного вчення, ми повинні прагнути до рівності з ангелами за їхньою досконалістю, але в жодному разі не повинні забувати, що наша кінцева мета — не рівноангельність. Наша мета — обоження. Бог став людиною не для того, щоб людина стала ангелом, а для того, щоб через Іісуса Христа людина стала богом, тобто отримала обоження».

12) За що ми шануємо Пресвяту Богородицю?

«Не було б ні Введення в Храм, ні Благовіщення, ні Успіння, ні навіть самого Різдва Христового, якби не було Різдва Діви Марії. Адже народжена Вона для того, щоб стати Богородицею — Матір’ю Самого Бога, “Який заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною“. Хто шанує Матір, той шанує і Сина. Тому що між Матір’ю та Її Божественним Сином такі унікальні стосунки, про які прп. Іоанн Дамаскін каже: “Між Матір’ю та Сином немає жодної відстані”. Бог влаштував так, що взагалі між батьками та дітьми, між матір’ю та сином зазвичай існують особливі душевні зв’язки. А те, що Богородиця та Господь Іісус мають такий глибокий особистий зв’язок, набуває особливого, спасительного для інших людей, значення».

13) Чому християни вважають ангелів своїми наставниками та охоронцями?

«Ми сповідуємо віру в єдиного Бога, Творця неба і землі, Творця людей та ангелів, і Йому одному поклоняємось й служимо. Але з молитвою ми можемо і маємо звертатися до ангелів як наставників наших на життєвому шляху. У Святому Письмі немає знайомого нам виразу «Ангел Хранитель», але є близький за змістом вираз «Ангел-наставник» (Іов. 33:23). Святий апостол Павло неодноразово закликає християн і шанувати, і згадувати, і вітати всіх своїх наставників. І якщо це стосується людей, які ще самі перебувають на шляху до Царства, то тим більше ми можемо звертатися до досконалих наставників і шанувати їх. Так, у нас найвище призначення, а ангели — службові духи, але ми поки що малі і немічні, часто злі й заздрісні, а вони добрі, досконалі і люблять нас, як вихователі та вчителі люблять дітей. Тому, відкинувши всяку гордість і зарозумілість, звертатимемося до наставників наших безплотних, говорячи їм: “Ангели Божі, наставники та охоронці наші, цей складний і вузький шлях до Бога ми проходимо разом з вами!”».

14) Чому Церква шанує святих угодників і угодниць?

«Перше, що ми згадуємо після дня заснування Церкви — святість. Це вказівка на те, що святість є результатом дії Церкви в цьому світі. Церква і святість взаємопов’язані: без Церкви не може бути святості, але, водночас, і сама Церква не мислиться без святих. Якби в Церкві не було святих, це було б ознакою, що в ній не діє Дух Святий, що в ній не виконуються слова Господа, сказані Ним ще в Старому Завіті: Будьте святі, бо Я святий (Лев. 11:45). Отже, якщо в Церкві немає святих, це не Церква Христова».

15) Чому часто не бачать, не сприймають і не розуміють святість та святих людей?

«Незважаючи на стереотипи, які в нашій уяві малюють святих в образі якихось сивих старців, самі святі були різними, так само як і всі ми з вами. Бували святі добрі й дуже милостиві, бували й у міру суворі. Наприклад, преподобний Серафим Саровський усіх, хто приходив до нього, зустрічав словами: «Радість моя, Христос воскрес!», а найбільший з народжених жінками, як про нього говорить Сам Христос, святий Іоанн Предтеча називав декого, хто приходив до нього, поріддям єхидни (Мф. 3:7). При цьому і той, і другий служили Богу й любили людей, і обоє прославлені в лику святих. Таке можливе, тому що святість ніколи не зможе вміститися в рамки людських уявлень. У святого апостола Павла є такі слова: Духовний судить про все, а про нього судити ніхто не може (1 Кор. 2:15), адже серце святого може бути відкрите й осягнуте тільки іншим святим. Саме тому, прославляючи святих, Церква каже, що саму святість не можна зрозуміти теоретично, до неї можна тільки долучитись, ставши її причасником. Святі завжди бентежили і бентежать людей, тому що не вміщаються у звичайні уявлення про праведність і святість».

16) Чому Церква молиться за померлих?

«Церква молиться за померлих в надії, що вони в день Страшного Суду будуть помилувані з милості Божої і молитвами Церкви. Ми віримо, ми знаємо, що наш Бог є любов, і заради спасіння душ померлих Він уже спускався до пекла. Ми сподіваємось, що в День Судний Бог помилує тих, за кого Церква молилася. І тому Церква звершує справу любові — молиться за своїх померлих, очікуючи, що в день всезагального воскресіння Господь Іісус Христос звершить Суд, Суд милостивий».

17) Як християни відносяться до тіла людини та його поховання?

«У світі багато релігій. І кожна має свої похоронні традиції. У християн і своє ставлення до померлих, і своя практика поховання. Покійних ми ховаємо в землі. Проте цілком поширеним явищем стає кремація (тобто спалення) тіла покійного. Здавалося б, яка різниця, як його поховати. Все одно станемо прахом і попелом тим чи іншим способом… Станемо… Але все ж таки у християн особливе ставлення до тіла людини. Воно для нас не оболонка, не одяг і тим більше не в’язниця. Душа так тісно пов’язана з тілом, що вони є єдиною цілісною природою людською,тому нам віруючим потрібно шукати можливості для традиційного поховання. Якщо це все ж таки неможливо і є непереборним фактором (економічним, наприклад), то при християнському похованні в обов’язковому порядку слід наполягати на тому, щоб кремації передувало відспівування, а не навпаки. Адже інакше текст похоронних слів молитов втрачає всяке значення: не співати ж «Прийдіть, останнє цілування дамо, браття, померлому» перед жменькою попелу…».

18) Яким має бути ставлення християн до природи і довкілля?

«Прагнення до діяльності, що преображає природу, закономірне не тільки для монастирів, але і для кожної людини, що вірує в Бога. Потрібно усвідомити, що турбота про світ — природне завдання для людини, виконання якого благословенне Богом».

19) Чи сумісний християнський образ життя із освітою та науковою діяльністю?

«Древні святі ніколи не протиставляли освіту благочестю. Навпаки, святі отці завжди прагнули поєднувати вивчення наук з подвигом благочестя. Згадаймо добре відомий вираз одного зі святих каппадокійців: «Я знав дві дороги — до храму та до академії». Для нього це були дві нерозривні складові його життя, його становлення як християнського мислителя, подвижника та ієрарха. Яскравий приклад єднання освіченості з глибоким благочестям ми бачимо і в житті преподобного Нестора Літописця. Задаймо собі питання аж ніяк не риторичне: став би преподобний Нестор отцем вітчизняної книжності, якби він вважав вченість зайвою? Очевидно, що ні. Чи став би він святою людиною, яку пам’ятають і шанують ось уже майже 1000 років, якби він не був благочестивим подвижником? Навряд чи. Ось тому він, преподобний Нестор, є для нас прикладом ученого подвижника та святого книжника».

20) Як нам не згрішити проти Церкви Христової?

«Кожний православний мирянин, єпископ, священник, монах, має усвідомлювати, що в наш час здійснюється спроба радикального перекручування вчення про Церкву за зразком світської влади, політичних систем світу. І кожен, хто приймає таке вчення або мовчазно погоджується з ним, стоїть на шляху виходу за межі спасительної огорожі Церкви».

Архієпископ Сильвестр (Стойчев)