Академія вшанувала пам’ять ректора КДА архієпископа Василія (Богдашевського)

У понеділок, 25 лютого 2019 року, з благословення ректора Київської духовної академії і семінарії єпископа Білогородського Сильвестра, секретар Вченої ради КДА протоієрей Василій Яковчук звершив заупокійну літію за відомим богословом і ректором дореволюційної Київської духовної академії архієпископа Василія (Богдашевського) на його могилі, що знаходиться на Лук’янівському кладовищі м. Києва, з нагоди 86-ї річниці з Дня його смерті.

За богослужінням молились вихованці Київських духовних шкіл.

Після заупокійної літії протоієрей Василій звернувся до присутніх зі словом, у якому охарактеризував багаторічну архіпастирську та викладацьку діяльність архієпископа Василія (Богдашевського).

Історична довідка

Народився 19 жовтня 1861 року на Волині у родині священика села Завидова Володимирського повіту.

1876 року закінчує Мелецьке духовне училище, 1882 року був першим у випуску Волинської духовної семінарії.

У 1886 році закінчив Київську духовну академію із ступенем кандидата богослів’я. З 1887 року доцент з історії філософії.

Протягом 1887—1890 років виконував обов’язки доцента кафедри історії древньої та новітньої філософії Київської духовної академії, в 1890—1897 — на тій же кафедрі доцент.

1890 року захистився на магістра богослів’я — дисертація «Псевдовчення, викривані в першому посланні святого апостола Іоанна». З 1897 по 1902 рік працював доцентом кафедрі Святого Письма Нового Заповіту.

1904 року здобуває звання доктора богословських наук, дисертація «Послання святого апостола Павла до Ефесян. Ісагогіко-екзегетичне дослідження».

З 1909 року працював також інспектором Київської духовної академії. Того ж року померла його дружина.

1910 року почав одночасно бути головним редактором «Праць Київської духовної академії». Того ж року стає дияконом, згодом священик, протоієрей.

1912 року отримує звання заслуженого ординарного професора.

1913 року пострижений в монахи, того ж року возведений у сан архімандрита.

З 29 липня 1914 року і до закриття більшовицькою владою був ректором Київської духовної академії. З 6 серпня того ж року — єпископ Канівський та другий вікарій Київської єпархії.

У 1918 році тяжко хворів через недоїдання та мешкання в неопалюваних приміщеннях але посаду ректора не полишив. Керував діяльністю і по тому, як були вилучені навчальні приміщення — заняття проводилися у професури вдома.

Виступав проти автокефалістичного напряму в українському православ’ї, але, разом з тим, був прихильником певних кроків назустріч прихильників українізації церкви, котрі, на його думку, не порушували канонічних норм. З 1918 року був головою Перекладацького комітету при Київській митрополії, завданням якого була робота над перекладом Святого Письма та богослужбових текстів на українську мову. 1920 року був присутнім на богослужінні українською мовою.

1921 року підписує звернення православного єпископату України до віруючих із закликом не визнавати рішень Українського церковного збору Київщини, котрий проголосив автокефалію Української церкви.

1923 року арештований радянською владою, відісланий до Москви, перебував на допитах в Бутирській тюрмі. Протягом 1923—1924 років був на висланні в селі Іжма Зирянського краю.

1924 року повертається до Києва, трохи згодом призначений єпископом Прилуцьким.

З 1926 року — архієпископ Канівський та перший вікарій Київської єпархії.

Згідно одних даних, помер у 1925 році. Був похований у Братському монастирі в Богоявленському соборі біля першого від входу стовпа. Після знищення собору в 1935 році його тлін перенесено на Лук’янівське кладовище (ділянка № 17). Згідно інших даних, помер в Києві 25 лютого 1933 року — по свідченнях сучасників, від сильного виснаження та напівголодної смерті. Похований на кладовищі Нікольського чоловічго цвинтаря, котрий згодом був знесений разом з обителлю. Його біографію написав митрополит Мануїл (Лемешевський).

Прес-служба КДА