Собор святих КДА: святитель Феофан Затворник, Вишенський (+1894)

Житіє

святителя Феофана Затворника, Вишенського (+1894)

29 червня — перенесення чесних мощей

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Феофан (Говоров), у миру Георгій Васильович, народився 10 січня 1815 р. у селі Чернава Єлецького повіту Орлівської губернії (зараз село Чернава Ізмалковського району Липецької області). Його батько був благочинним і служив у місцевій Володимирській церкві, його мати також походила зі священицької родини. З раннього дитинства Георгій прислужував у вівтарі та співав на кліросі у рідному храмі. Початкову освіту здобув у батьківському будинку, де з 7 років навчався грамоти під керівництвом матері.

У 1823 р. вступив до Лівенського духовного училища (1823-1829). Після училища серед кращих учнів переведений до Орловської духовної семінарії (1829-1837). У семінарії виявився його інтерес до вивчення психології та філософії. З благословення єпископа Орловського Никодима, з 1937 р. Георгій продовжив навчання у Київській духовній академії, куди його відправили за казенний рахунок.

В академії виявив здатність до писемності, особливо полюбив Києво-Печерську обитель. Під час навчання 1 жовтня 1840 подав прохання академічному начальству з бажанням прийняти чернецтво. 15 лютого 1841 р. архімандритом Єремією (Соловйовим) був пострижений з ім’ям Феофан, на честь преподобного Феофана Сповідника. 6 квітня 1841 р. був висвячений на ієродиякона в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври тим же ректором, але вже єпископом Чигиринським. 1 липня відбулася його хіротонія в ієромонаха. У 1841 р. закінчив духовну академію за першим розрядом зі ступенем магістра богослов’я.

27 серпня 1841 р. його призначили ректором Києво-Софійського духовного училища, яке перебувало під наглядом митрополита Київського Філарета (Амфітеатрова). Одночасно ієромонах Феофан обіймав посаду викладача латинської мови у вищому відділенні училища. Водночас він розпочав вивчення аскетичної спадщини святих отців.

Наприкінці 1842 р. він був переведений до Новгородської духовної семінарії на посаду інспектора, де також читав курс лекцій з психології та логіки (1842-1844). Через два роки переведений до Санкт-Петербурзької духовної академії на посаду бакалавра на кафедру морального та пастирського богослов’я. У 1845 р. призначений помічником інспектора Санкт-Петербурзької академії та членом Комітету з розгляду конспектів наук семінарської освіти.

У серпні 1847 р. ієромонах Феофан виявив бажання брати участь у Російській Духовній Місії в Єрусалимі, членом якої він був призначений (1847-1854). 14 жовтня 1847 р. Місія вирушила до Палестини. Визначенням Священного Синоду від 14 лютого 1852 р. затверджено у званні кореспондента конференції Київської духовної академії. Повернувшись із Єрусалиму до Петербурга, в 1854 р. він був зведений у сан архімандрита. 12 квітня 1855 р. призначений викладачем канонічного права у Санкт-Петербурзькій академії. За півроку переведений на посаду ректора Олонецької духовної семінарії (1855-1856), де йому довелося займатися організацією будівництва семінарії. 17 жовтня 1855 р. його призначили членом Олонецької духовної консисторії.

У 1856–1857 pp. архімандрит Феофан був настоятелем посольської церкви у Константинополі. Після повернення у травні 1857 р. призначений ректором Санкт-Петербурзької академії (1857-1859), де він займався редакторською та богословсько-популяризаторською роботою. 29 травня 1859 р. був наречений і 1 червня рукоположений у єпископа Тамбовського і Шацького. 5 липня єпископ Феофан прибув на кафедру (1859–1863). За час управління Тамбовською єпархією владика відкрив кілька шкіл та училищ. Він брав участь у відкритті мощей святителя Тихона Задонського. Під час одного з архієрейських візитів відвідав Вишенську пустель, яка сподобалася йому суворим чернечим статутом та красою місцевості.

22 липня 1863 був переміщений на Володимирську кафедру (1863-1866). Володимирська губернія переповнювалась розкольниками, які стікалися сюди з Москви. Владика Феофан здійснив поїздки до розкольницьких центрів, де проповідував у доступній і зрозумілій для простого народу формі. Крім того, єпископ Феофан дбав про церковно-парафіяльні школи та духовні навчальні заклади єпархії. Наприкінці 1865 р. він відкрив Богоявленське православне братство, училище для дівчат духовного звання, добудував гуртожиток для вихованців Володимирської семінарії.

Незабаром владика подав прохання про звільнення його на спокій із правом перебування у Вишенській пустелі. 17 липня 1866 р. рішенням Священного Синоду його було звільнено від управління Володимирською єпархією і призначено настоятелем Вишеньської пустелі Тамбовської єпархії. 14 вересня владика просив звільнити від управління обителю та призначення пенсії. Священний Синод схвалив його прохання. Разом із насельниками Вишенської пустелі владика брав участь у богослужіннях, приймав відвідувачів. У 1872 і 1879 роках йому пропонували знову прийняти керування єпархією, обіцяючи перевести на Московську кафедру, запрошували для місіонерської діяльності до Японії, від чого єпископ Феофан відмовився.

У 1872 р. після кількох пробних спроб затворницького способу життя владика Феофан пішов у повний затвор. Він припинив будь-які прийоми, крім настоятеля, духовника та келійника. На той час він влаштував будинкову церкву в ім’я Хрещення Господнього, де звершував літургії. У вільний час він продовжував займатися вчено-літературними богословськими працями. У кабінеті мав величезну бібліотеку. Владика писав багато листів, виписував багато журналів, цікавився життям Церкви та своєї батьківщини.

19 січня 1894 р. владика Феофан (Говоров) мирно помер. Похований у Казанському соборі Вишеньської пустелі.

У 1973 р. мощі святителя Феофана були таємно знайдені на території Шацької психіатричної лікарні, яка розташовувалась у будівлях розореної Вишенської пустелі. Після віднайдення останки перевезли до Троїце-Сергієвої лаври, де вони знаходилися в підвальному приміщенні Успенського собору. У 1988 р. єпископ Феофан (Говоров) був канонізований і прославлений у лику святителів. Після канонізації його святі мощі були перенесені до храму преподобного Сергія Радонезького у селі Еммануїлівка (Шацький район Рязанської області). 29 червня 2002 року відбулося перенесення чесних мощей святителя Феофана з храму преподобного Сергія до Вишенського жіночого монастиря, який був відроджений 1993 р. 14 березня 2009 р. мощі були перенесені з Успенського собору до головного храму Вишенського монастиря – Казанського собору.

Святитель Феофан Затворник вшановується у Соборах Київських, Воронезьких, Липецьких, Рязанських, Санкт-Петербурзьких і Тамбовських святих, а також у Соборі святих Київської духовної академії.

Дні пам’яті – 10 січня (23 січня за н. ст.) та 16 червня (29 червня за н. ст.)

Святителю отче наш Феофане, моли Бога за нас!