Проповідь архієпископа Білогородського Сильвестра у день пам'яті пророка Божого Іллі

ПРОПОВІДЬ

ректора КДАіС архієпископа Білогородського Сильвестра

у день пам’яті пророка Божого Іллі

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні Церква відзначає день пам’яті святого пророка Божого Іллі. Всім добре відомо, яке значення мало пророче служіння у старозавітні часи. Святитель Іоанн Златоуст так і каже, що слава Старого Завіту полягає у пророках. Святе Письмо зберегло безліч імен пророків і пророчиць. Пророк — не провісник, як іноді може здатися. Перш за все, пророк — обранець Божий, який отримав дар наставляти, викривати, вказувати, де богоугодні, а де богопротивні справи та думки. Пророк — людина, яка є близькою до Бога, яка здатна бачити й розуміти, у чому є «воля Божа, добра, угодна і досконала» (Рим.12:2).

Деякі пророки залишили після себе твори, які тепер є частиною Писання, а деякі — нічого не писали, проте їхнє життя і служіння залишили дуже яскравий слід у Священній історії. До таких належить вшановуваний нині пророк Божий Ілля. Він не залишив після себе жодних праць, але саме образ пророка Іллі в стародавньому Ізраїлі, аж до Пришестя Господа нашого Іісуса Христа, сприймається як еталон та зразок пророчого служіння. Саме тому жоден старозавітний пророк не згадується так часто на сторінках Нового Завіту як пророк Ілля. Є багато оповідань у Писанні, пов’язаних із пророком Ілією. Однак, сьогодні хотілося б згадати лише деякі з них.

Усі ви, браття і сестри, пам’ятаєте історію, описану в третій книзі Царств, коли пророк Ілля і лжепророки язичницького божества Ваала на горі Карміл зібралися, щоб зробити жертвопринесення, а принесена жертва була спалена вогнем з неба. Святе Письмо яскраво описує поведінку жерців Ваала, показуючи всю мерзенність язичницьких культів: «І скакали вони біля жертовника, що його зробили. І стали вони кричати гучним голосом, і кололи себе за своїм звичаєм ножами та списами, так що кров лилася по них» (3 Цар. 18:26-27). Звичайно ж, жерці не змогли створити чудо, а їхні крики не були почуті: «Закликали ім’я Ваала від ранку до полудня, кажучи: Ваале, почуй нас! Але не було ні голосу, ні відповіді» (3 Цар. 18:26)», — каже Писання. А пророк Ілля звершив молитву, після якої сталося чудо — вогонь зійшов з неба на жертву, а численні язичницькі жерці були осоромлені. Після цього пророк Ілля вбив жерців: «Сказав їм Ілля: схопіть пророків Ваалових, щоб жоден із них не сховався. І схопили їх, і відвів їх Ілля до потоку Кісона і заколов їх там» (3 Цар. 18:40), — сказано у Святому Письмі.

Багато хто з нас, браття і сестри, чують звинувачення у жорстокості у бік Святого Письма Старого Завіту. І дуже часто ці звинувачення пов’язані саме з цією історією та пророком Іллею. Справді, як узгодити нашу віру в Бога благого (Мф. 19:17) з цією біблійною розповіддю, коли раптом посланець Божий, великий пророк, не просто показує велич служіння, а й убиває язичницьких жерців. Однак, коли ми чуємо це оповідання, ми повинні розуміти його не в нинішніх реаліях, ні в контексті, людей XXI століття, але в контексті тієї епохи, життя, культури, звичаїв, які описані в третій книзі Царств, тобто тієї далекої епохи. І дивитися ми повинні на те, якою була культура і моральність у ті часи, коли звершував своє служіння пророк Ілля. Це були часи, що увійшли в історію своєю жорстокістю, розпустою, боговідступництвом. Хіба ті жерці, яких Ілля вбив були богословами чи філософами, які просто відрізнялися своїми поглядами? Ні! Вони були служителями найжорстокіших культів ваалів і молохів, не просто жорстоких і порочних, але настільки низинних та кривавих, що в них практикувалися жертвопринесення дітей. І про це неодноразово свідчить Писання (Єр. 7:31). Такі жерці отримували заступництво при царських будинках, де деякі цариці, як, наприклад, нечестива дружина царя Ахава — Єзавель, з великим натхненням хотіла почути від цих ворожбитів і віщунів слова, що лестили б слуху і обіцяли владу та багатства на довгі роки. Ось із такими жерцями та лжепророками, а не з добрими та милими служителями, боровся пророк Ілля.

Брати і сестри! Нерідко у суспільстві виникає питання щодо смертної кари. Чи потрібна вона? Особливо, стосовно маніяків, ґвалтівників, збоченців. Проведемо уявний експеримент. В аудиторії, яка негативно ставиться до Святого Письма і всіляко поділяє звинувачення на адресу Старого Завіту та особисто пророка Іллі, підняти питання про смертну кару. Запитати цю саму аудиторію: яке покарання ви зажадали б для вбивці та ґвалтівника, який прославився своєю жорсткістю та збоченнями? Ви за помилування чи за смертну кару? Впевнений, що практично всі, хто засудив Писання та пророка Іллю, скажуть, що у таких випадках вони за найсуворіший вирок! І ось тепер їхню відповідь, відповідь наших сучасників, перенесемо на час пророка Іллі. Хіба тоді питання про те, щоб їх умертвити не було в такій самій площині? Хіба вони не були покарані за жахливі гріхи, пов’язані з розпустою та вбивством? Тоді чому ті, хто готові відправити на ешафот сучасного вбивцю чи маніяка, раптом обурюються на пророка Іллю за те, що він умертвив цих нечестивців?!

Але не історія про умертвіння язичницьких жерців, дорогі брати та сестри, характеризує служіння пророка Іллі. Незважаючи на його ревнощі, чудеса та викривальну силу слова, справжнє значення його служіння можна побачити в іншій Біблійній історії. Образ пророка Іллі залишиться незрозумілим, або невірно зрозумілим, якщо не згадати розповідь про те, як Господь з’явився Іллі під час його поневірянь: «І сказав: Вийди і стань на горі перед лицем Господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори й руйнує скелі перед Господом, але не у вітрові Господь; після вітру землетрус, але не в землетрусі Господь; після землетрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого вітру» (3 Цар. 19: 11-12). Отже, Бог відкриває Своєму служителю, що Він — Господь Вседержитель — не в силі вітру, чи руйнівній силі природних катастроф, і не в могутній силі вогню, а у віянні тихого вітру. Вдумаємось у цей прекрасний текст. Бог відкриває Себе у віянні тихого вітру, ледь відчутного і слабкого. Яке значення цього Богоявлення-теофанії? Прп. Єфрем Сирін у своєму тлумаченні говорить, що в цьому знаменні Бог показує Іллі, що справжнє богопізнання завжди пов’язане з любов’ю — любов’ю Бога до людини та любов’ю людини до Бога. А справжня любов — вона завжди є тишею, завжди спокоєм, завжди лагідністю і миролюбністю.

Господь показує великому і ревному пророку, що Він завжди відкривається у тиші. Не в криках, не в диких танцях, як це практикувалося в язичницьких служителів. Але у тихій молитві. Так, є моменти, коли і слід проявити навіть праведний гнів, викривальну силу слова, але, зрештою, Бог по-справжньому відкривається саме в легкому подиху вітру. Новий Завіт навчає нас цій справжній тиші, справжній безмовності, коли все замовкає, щоб мати можливість не пропустити відвідування Бога. Прп. Іоанн Ліствичник так характеризує значення тиші-безмовності (ісихії): «Хто пізнав мовчання, той дізнався глибину таїнств».

Перш ніж Господь відкрився Іллі в такому образі тиші, пророк Божий, на думку свт. Філарета (Дроздова), не просто звершував своє служіння. Він пройшов хресний шлях через несправедливість, через гоніння, через усілякі поневіряння. І тільки тоді, коли самому Іллі вже здавалося, що немає більш праведності в Ізраїлевій землі, Господь з’явився йому в знаменні тихого вітру, і тим самим, каже свт Філарет, вказує, що «справді Бог скрізь може розмовляти з віруючим; скрізь може дати побачити Себе чистому серцем».

Вшановуючи святого пророка Іллю і віддаючи сьогодні йому честь, задаймося, брати і сестри, запитанням: яке нам, християнам ХХІ століття, повчання і настанова в образі славного пророка Іллі? Апостол Яків у своєму посланні говорить: «Ілля був чоловік, подібний до нас, і молитвою помолився, щоб не було дощу: і не було дощу на землі три роки та шість місяців. І знову помолився: і небо дало дощ, і земля виростила плід свій» (Як. 5:17-18). Отже, сила віри та сила молитви Іллі творили чудеса. І святий апостол прямо нам вказує на цей приклад, як на орієнтир у наслідуванні сил ревнощів віри і молитви пророка Іллі. Але в чому проявити ці ревнощі? Як їх проявиявити? У свідченні нашої православної віри, у відстоюванні правди Божої, у закликанні до покаяння, у наверненні людей до пізнання Бога Істинного (пор. 1 Ін. 5:20). Але, зрештою, роблячи все це на славу Божу, молитимемо Всемилостивого Творця, щоб ходатайством святого пророка Іллі, Він відкрився нам подібно до того, як Іллі на горі Хорив у тихій дії благодаті, яка сповнить наше серце «всякої радості та миру» (Рим. 15:13). Амінь.

Проповедь архиепископа Белогородского Сильвестра в день памяти пророка Божия Илии