Собор святих КДА: священномученик Макарій (Гнєвушев), єпископ В’яземський (+1918)

Житіє

священномученика Макарія (Гнєвушева),

єпископа В’яземського, вікарія Смоленської єпархії (+1918)

День пам’яті — 4 вересня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священномученик Макарій (у миру – Гневушев Михайло Васильович) народився 6 вересня 1858 року у с. Реп’ївка Ардатівського повіту Симбірської губернії (нині Республіка Мордовія) у священика.

Початкову освіту здобув в Алатирському духовному училищі (1872) та Симбірській духовній семінарії (1872-78). Потім продовжив навчання на церковно-історичному відділенні Київської Духовної Академії, яке закінчив у 1882 р. Рішенням Вченої Ради КДА від 31.05.1882, після успішного захисту кандидатського твору на тему «Очерк истории Александрийской Церкви со времени завоевания Египта мусульманами до настоящего времени», удостоєний вченого ступеню кандидата богослов’я з правом отримання ступеня магістра без нового випробування.

Після закінчення навчання у КДА, Михайло Васильович Гнєвушев одружився з Вірою Андріївною Котляревською – дочкою викладача Київської духовної семінарії, разом з якою вони виховували п’ятьох дітей.

З 16.07.1882 – викладач російської та церковнослов’янської мови Києво-Подільського духовного училища. Через рік був переведений на посаду наставника Острозької вчительської семінарії, де працював до 1885 р. після чого повертається назад до Києва. Після повернення до Києва одночасно обіймав кілька різних посад. З вересня 1885 року призначений на посаду викладача 1-го, а потім і 2-го Київського жіночого духовного училища, де читав курси російської та загальної історії та педагогіки. Паралельно з цим, з 1892 по 1896 рр., викладав історію у Київському інституті шляхетних дівчат.

З 25 листопада 1890 р. – викладач Київської духовної семінарії, де читав курс загальної та російської громадянської історії. У різні роки він виконував обов’язки члена розпорядчої ради КДС, інспектора, входив до складу будівельного комітету та Комісії, що екзаменує кандидатів на звання вчителя церковнопарафіяльних шкіл. Був одним із постійних авторів журналу «Руководство для сельских пастырей», в якому регулярно друкував свої статті з релігійного виховання та різних проблемних аспектів пастирської діяльності.

28 листопада 1906 р. помирає його дружина Віра Андріївна Гнєвушева. Після цієї трагічної події, Михайло Васильович цілком і повністю віддався роботі. З благословення Київського митрополита Флавіана (Городецького), 11 лютого 1908 р. був пострижений у чернецтво в Києво-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі з нареченням імені Макарій. 17 лютого того ж року висвячений у сан ієродиякона, а ще через місяць – у ієромонаха. 29 березня 1908 р. указом Святійшого Синоду, ієромонаха Макарія призначено настоятелем Московського Високо-Петровського монастиря зі зведенням у сан архімандрита. 16 жовтня 1909 р. – переведений на посаду настоятеля Новоспаського монастиря Москви та благочинного ставропігійних монастирів.

Був відомий як блискучий оратор-проповідник, чиї яскраві та щирі проповіді приваблювали безліч вірян. Важливим та дієвим шляхом просвітницької діяльності, на думку архім. Макарія, було залучення парафіян до усвідомленої участі в церковному богослужінні та в житті Церкви в цілому, і запровадження загальнонародного співу під час богослужіння. На його думку, це найдієвіший засіб у справі підвищення інтересу людей до відвідування храмів та боротьби з сектантством.

Рішенням Святішого Синоду від 11 липня 1914 р., архім. Макарію визначено бути єпископом Балахнінським, вікарієм Нижегородської єпархії та настоятелем Вознесенського Печерського монастиря за сумісництвом. Архієрейська хіротонія звершена 10 серпня 1914 р. у Спасо-Преображенському соборі м. Нижній Новгород.

Виконуючи послух вікарія Нижегородської єпархії, єпископ Макарій також був головою єпархіальної Училищної ради та єпархіального Братства Святого Хреста. Часто служив і багато проповідував, писав та публікувався у місцевих періодичних виданнях, зокрема в журналі «Нижегородский церковно-общественный вестник». Під час Першої світової війни владика займався організацією процесу прийому та допомоги біженцям; ініціював відкриття гуртожитків, місць харчування та проживання всім постраждалим від бойових дій.

28 січня 1917 р. переведений на посаду правлячого архієрея Орловської єпархії. Після Лютневої революції, неодноразово звертався до пастви із закликами зберігати спокій, єдність та вірність Матері-Церкві.

У квітні 1917 р. на ім’я Святішого Синоду надійшло звернення Орловського комітету громадської безпеки з вимогою усунути єпископа Макарія від управління єпархією як прихильника старого режиму. Рішенням Св. Синоду від 27 травня 1917 р., Орловський єпископ Макарій, почислений на спокій, згідно з поданим проханням, з місцем перебування в Спасо-Авраамієвому монастирі м. Смоленська, потім, переведений до Іоанно-Предтеченського монастиря м. Вязьми на посаду намісника обителі.

12 серпня 1918 р., Синод під головуванням Патріарха Тихона задовольнив прохання Преосвященного єпископа Смоленського і Дрогобузького Феодосія (Феодосієва) і утворив Вяземське вікаріатство Смоленської єпархії, призначивши єпископа Макарія вікарієм Смоленської єпархії. Архіпастир продовжив своє служіння в монастирі, але влада вирішила виселити його, а монастир взагалі закрити. Жителі м. Вязьми повстали на захист свого єпископа, за що на них було розпочато гоніння з боку більшовицького уряду.

22 серпня 1918 р. був заарештований за звинуваченням у організації білогвардійського повстання. Проведено обшук монастиря, після якого, а також допиту, стан здоров’я владики різко погіршився і його помістили до місцевої Вяземської лікарні. 31 серпня до госпіталю прибув конвой із наказом доставити єпископа Макарія до Смоленської в’язниці. 4 вересня 1918 р. єпископа В’яземського Макарія було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу. На той час владиці виповнилося 59 років.

На жаль, у слідчій справі не збереглося точних відомостей про те, як і де було виконано вирок. Найімовірніше, владику розстріляли поблизу Смоленська в Катинському лісі. 14 квітня 1993 р. реабілітований.

Причислений до лику святих Архієрейським Собором РПЦЗ від 1983 р., а також Ювілейним Архієрейським Собором 2000 р. у лику священномучеників. Вшановується у Соборі новомучеників і сповідників, а також у Соборах Московських, Смоленських, Липецьких, Нижегородських святих та Соборі святих Київської духовної академії.

Святий священномучениче Макаріє, моли Бога за нас!