Собор святих КДА: священномученик Іоанн, архієпископ Ризький (+1934)

Житіє

священномученика Іоанна,

архієпископа Ризького (+1934)

День пам’яті — 12 жовтня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священномученик Іоанн, архієпископ Ризький і всієї Латвії (в миру – Яніс (Іоанн) Андрійович Поммер народився 6 січня 1876 року на хуторі Ілзессала, Венденського повіту (нині – Праулієнська волость, Мадонський край, Латвійська Республіка) у православній селянській родині. Віра прививалась хлопцеві з дитинства, відомо, що його прадід був одним із перших латишів, які прийняли православне хрещення.

Початкову освіту Іоанн здобув у місцевій парафіяльній двокласній школі. З 1887 по 1891 – навчався у Ризькому духовному училищі, потім із 1891 року – у Ризькій духовній семінарії, яку закінчує з дипломом першого ступеня у червні 1897 року. У 1897-1899 pp. служив псаломщиком Свято-Троїцької церкви та вчителем у Ляудонській парафіяльній школі, а з 1899 по 1900 – у Лібаві (нині Лієпая, Латвійська Республіка).

З 1900 до 1904 рік навчався у Київській духовній академії. Тут, у 1903 році приймає чернечий постриг за порадою святого праведного Іоанна Кронштадського, а 23 вересня того ж року був рукопокладений у сан ієродиякона. Під час навчання в академії був регентом академічного хору. 13 липня 1904 року ректором КДА єпископом Платоном (Рождественським) був рукопокладений у сан ієромонаха. Ієромонах Іоанн закінчив КДА зі ступенем кандидата богослов’я та здобув ступінь магістра без додаткових іспитів на підставі захисту дисертації «Релігійне виховання у дохристиянському світі та у перші століття християнства». Твір ієромонаха Іоанна було високо оцінено радою КДА на підставі відгуків проф. М. К. Маккавейського та проф. М. М. Дроздова.

З 13 серпня 1904 року стає викладачем Святого Письма у Чернігівській духовній семінарії, потім постановою Священного Синоду у вересні 1906 року призначений інспектором Вологодської духовної семінарії, а через рік ректором Віленської духовної семінарії та професором Святого Письма, одночасно; тоді ж був зведений у сан архімандрита. Завдяки праці та наполегливості архімандрита Іоанна семінарія та монастир змінилися до невпізнанності. Він сприяв суттєвому піднесенню професійного рівня семінарського хору, а також оволодінню вихованцями навичок проповідництва та музичного читання. Дбав про вирішення господарських питань, погасив значний кредитний борг семінарії, провів електрифікацію приміщень, покращив харчування вихованців. Також займався ремонтом та реставрацією Віленського Свято-Троїцького чоловічого монастиря. Архімандрит Іоанн активно займався просвітницькою діяльністю, вступив до Віленського православного братства «Святого Духа», очолював основні його комітети. Допомагав нужденним семінаристам, оплачував їхнє навчання власними коштами.

11 березня 1912 року хіротонізований на єпископа Слуцького, вікарія Мінської єпархії. Хіротонію в Олександро-Невській лаврі очолили митрополит Московський Володимир (Богоявленський) та митрополит Київський Флавіан (Городецький). З 4 квітня 1913 року – єпископ Таганрозький, вікарій Катеринославської єпархії, почесний член єпархіальної училищної ради. Під час Першої Світової війни опікувався організацією притулків та шкіл для біженців із Західних губерній, допомагав пораненим та нужденним. З 7 вересня 1917 року призначений єпископом Старицьким, вікарієм Тверської єпархії.

22 квітня 1917 року призначений єпископом Пензенським і Саранським (пізніше зведений у сан архієпископа), де організував і очолив боротьбу з «путятинською смутою» – спробою колишнього місцевого архієрея Володимира (Путяти), позбавленого сану за перелюб, і згодом відлученого від Церкви, узурпувати церковну владу в єпархії шляхом створення у Пензі «Нової вільної народної церкви», яку підтримали чекісти. Після декрету про відокремлення церкви від держави, єпископ Іоанн ініціював створення легітимного представницького органу єпархіальної влади – «Братство православних християн м. Пензи». 9 травня 1918 року владика пережив замах на своє життя, організоване Володимиром Путятою та чекістами, отримав поранення в ногу. У боротьбі за православну церкву єпископа Іоанна 2 рази заарештовували, проводили часті обшуки, 27 вересня 1918 року після сутички з «путятинцами» у Петропавлівській церкві м. Пензи, провів місяць у в’язниці. У 1919 році єпископа Іоанна більшовики закликали до військової служби, проте за численними проханнями священиків і мирян служба була відстрочена і владика вирушив у подорож єпархією, де його радісно зустрічали прочани. Після повернення до Пензи, у жовтні 1919 року, владику знову заарештували, обмовивши в участі у придуманій чекістами контрреволюційної організації, засудивши до розстрілу, проте чудесним чином смерті вдалося уникнути після перегляду справи. Через відсутність доказів у березні 1920 року архієпископ Іоанн був виправданий.

23 лютого 1920 року на Вселатвійському соборі православних парафій у місті Рига владика Іоанн був обраний предстоятелем Латвійської Православної Церкви. 28 квітня 1921 року Патріархом Московським і всієї Русі Тихоном (Бєллавіним) був призначений архієписком Ризьким та Мітавським. За його клопотанням Латвійська Церква отримала широку автономію, залишаючись у складі РПЦ: це рішення було затверджено 21 червня 1921 року патріархом Тихоном, Синодом і Вищою Церковною Радою. У 1923 році на Соборі Православної Церкви в Латвії був прийнятий її статут, що забезпечує всім членам церкви без огляду на національність, передбачені канонами права. Заснував друкований журнал Латвійської Православної Церкви – «Віра і життя», видавався латвійською та російською мовами. Став депутатом сейму Латвії ІІ скликання (1925-28 рр.), де відстоював інтереси православного населення, 1925 року отримав субсидію на ремонт храмів, а також закон про юридичний статус Православної церкви, права на самоврядування та володіння майном, створення своїх навчальних закладів та товариств. 1926 року відновив Ризьку духовну семінарію. Також займався захистом інтересів руського населення Латвії. У 1927 році підтримав створення релігійно-просвітницької організації «Російське студентське православне єднання».

В останні роки жив переважно на так званій архієрейській дачі в передмісті Риги Озолкалнс біля Кішозера, залишаючись напрочуд скромною в побуті та невибагливою людиною, завжди користувався громадським транспортом, у вільний час займався звичайною сільською працею та теслярством, відбудував храм Іоанна Предтечі на території дачі. У ніч на 12 жовтня 1934 року архієпископ Іоанн (Поммер) був жорстоко вбитий в архієрейському будинку поблизу Кішозера: його прив’язали до знятих з петель дверей і піддали на верстаті страшним тортурам. Все свідчило про те, що ноги святого палили вогнем, у нього вистрілили з револьвера і живого віддали вогню. Вбивство не було розкрито. Всі версії про те, що трапилося, не мають достатніх доказів і ґрунтуються на здогадах. Владику поховали на Покровському цвинтарі у Ризі при великому збігу людей (близько 100 тис. осіб). Згодом над могилою встановили каплицю на честь Іоанна Предтечі.

Архієпископ Іоанн (Поммер) був канонізований архієрейським собором РПЦЗ у 1981 році та Священним Синодом РПЦ 17 липня 2001 року. 24 вересня 2003 року ім’я архієпископа Іоанна було причислено Латвійською Православною Церквою до Собору Латвійських святих. 4 жовтня 2003 року знайдені нетлінні мощі священномученика Іоанна та урочисто перенесені до Ризького кафедрального собору Різдва Христового, де вони знаходяться досі.

День пам’яті – 29 вересня (12 жовтня за н. ст.)

Святий священномучениче Іоанне, моли Бога за нас!