Собор святих КДА: святитель Досифей (Васич), митрополит Загребський, сповідник (+1945)

Житіє

святителя Досифея (Васича), митрополита Загребського, сповідника (+1945) 

День пам’яті 13 січня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Досифей (Васич Драгутін) народився 5 грудня 1878 р. в сім’ї чиновника в місті Белграді. Після навчання в гімназії вступив до Белградської духовної семінарії, яку закінчив у 1899 р. За рік до закінчення семінарії, в 1898 р. прийняв чернецтво і висвячений у сан ієродиякона. Після семінарії деякий час перебував у Манасійському монастирі, де був хіротонізований в ієромонахи (1899). У 1900 р. освітнім фондом ім. митрополита Сербського Михайла (Йовановича) направлений на навчання до Київської духовної академії. Під час навчання одержував стипендію від Синоду РПЦ. Закінчив академію в 1904 р. зі ступенем кандидата богослов’я, написавши кандидатський твір «Дійсність чуда воскресіння Христа Спасителя з мертвих». Надалі вивчав богослов’я та філософські науки в університетах Берліна та Лейпцига (1904-1907).

У 1907 р. повернувся до Сербії та був призначений викладачем Белградської семінарії. Міністерством освіти та церковних справ спрямований на продовження навчання до Франції, де продовжив вивчення філософії та соціальних наук у Сорбонні та Вищій школі соціальних наук (1909-1910). З 1910 р. навчався у Женевському університеті. Перервав навчання восени 1912р. у зв’язку з початком 1-ї Балканської війни.

25 травня 1913 р. хіротонізований у єпископа і призначений на Нішську кафедру. Під час першої світової війни (1914-1918) надавав допомогу біженцям. Після відступу сербської армії єпископ Досифей залишився в Ніші і був інтернований болгарською окупаційною владою (1915), що значно підірвало його здоров’я. Після звільнення у 1918 р. активно працював із молоддю.

Як заступник голови Центрального сербського архієрейського Собору брав участь у переговорах з Константинопольською патріархією про відновлення Сербського Патріаршества (1919-1920).

Підтримував російських емігрантів, зокрема професора КДА протоієрея Федора Тітова, який проживав у Сербії з 1919 р. У січні 1922 р. брав участь у міжнародній конференції з питань допомоги голодуючим у Радянській Росії і сам брав активну участь у зборі коштів.

У 1920-1924 pp. вів місіонерську діяльність у Чехії. Перебуваючи на лікуванні в Карлових Варах, до нього звернулися представники новоствореної Чехословацької Церкви. Група священиків, які залишили католицизм, просила єпископа Досифея стати посередником у переговорах щодо входження ЧСЦ до юрисдикції Сербської Церкви. З його допомогою було складено меморандум про згоду ЧСЦ прийняти постанови та канони СПЦ, які єпископ Досифей мав надати Архієрейському Собору СПЦ.

У вересні 1920 р. відвідав Закарпатську Україну, де зустрівся з православними лідерами громади Підкарпатської Русі, які також звернулися до СПЦ із проханням прийняти їх у канонічну юрисдикцію та надіслати до них єпископа. Після повернення єпископа Досифея в Белград, у грудні 1920 р., Архієрейський Собор СПЦ направив його до ЧСР як делегата. Прибувши до Праги, він подав офіційну відповідь Архієрейського Собору СПЦ на меморандум. 19 березня 1921 р. МЗС ЧСР визнало повноваження Досифея як делегата СПЦ. Водночас владика здійснював пастирське заступництво православними парафіями на Закарпатській Україні. Влітку 1921 р. владика знову відвідав Закарпаття, де за його участі було створено та передано для розгляду до Священного Синоду СПЦ статут Карпатської православної єпархії, який не був підтриманий чеською владою.

28-29 серпня 1921 р. в Празі владика взяв участь у роботі Собору ЧСЦ, на якому були засновані 3 єпархії і обрані кандидати в єпископи. У серпні 1922 р. вкотре відвідав Підкарпатську Русь, де висвятив кількох священиків і призначив головою Єпархіальної ради Карпаторуської єпархії ігумена Олексія (Кабалюка).

Після зустрічі з Карелом Фарським в жовтні 1922 р. владика заявив про закінчення своєї місії в Чехословаччині і повернувся до Сербії. 13 лютого 1923 р. на підставі його доповіді Синод СПЦ ухвалив рішення про припинення переговорів із керівництвом ЧСЦ. Через перешкоду чехословацької влади тільки в 1924 р. владика Досифей зміг відвідати Підкарпатську Русь. У жовтні у Хусті провів збори духовенства, після чого було створено духовну консисторію. Діяльність православної партії в Підкарпатській Русі супроводжувалася прихильниками владики: ігумена Олексія (Кабалюка) та А. Ю. Геровського. Влада звернула увагу на античеські висловлювання, що пропагуються, а глава МЗС Е. Бенеш вимагав його видалення. Проти нього активно виступала і Греко-католицька Церква. Владика повернувся до Сербії наприкінці жовтня 1924 р. і остаточно залишив місію в ЧСЦ.

Перебуваючи у Сербії, допомагав російським емігрантам. 1930 р. єпископ Досифей ще двічі відвідував Чехословаччину, але цього разу не мав офіційних повноважень від СПЦ. У 1934-1935 pp. він намагався сприяти примиренню РПЦЗ «карловачан» та митр. Євлогія (Георгієвського), при цьому дозволяв служити у своїх храмах прихильникам обох груп.

Після утворення Загребської єпархії (1931) з частини Горнокарловацької та Пакрацької єпархій, на цю кафедру було обрано владику Досифея (1932), який отримав сан митрополита. Його інтронізація відбулася 1933 р. У Загребі владика Досифей заснував монастир преподобної Параскеви П’ятниці. Тимчасово керував СПЦ як старший член Синоду, коли сербський патріарх Варнава захворів. Керував після смерті патріарха Белградсько-Карловацькою архієпископією, до 1938 р. Весь цей час владика не забував своєї пастви в Чехословаччині: так, 28 вересня 1935 р. він відвідав Чехословаччину, очоливши урочисте освячення кафедрального собору святих Кирила і Мефодія.

Після нападу Німеччини на Югославію, 10 квітня 1941 р. було проголошено Незалежну Хорватську державу. Митрополита Досифея заарештували. Перед арештом він захворів, тому лежав у ліжку, а перед будинком стояли юрби католиків, які всіляко знущалися з нього, коли його вивели на двір. Після ув’язнення (Загреб) митрополит Досифей зазнав жорстоких тортур і мук. У вкрай тяжкому стані, будучи майже непритомним, його помістили до лікарні католицьких сестер милосердя, але там знущання продовжилися. Є згадки, що «сестри милосердя» повисмикували всю бороду архіпастиря. У 1941 р. несвідомому стані його було доставлено до Белграда, на лікування до санаторію. 8 вересня 1942 р. був визнаний лікарями недієздатним через психічний розлад. У зв’язку із чим, 25 вересня Архієрейський Синод СПЦ звільнив митрополита Досифея від управління Загребською єпархією. Останні роки життя перебував у белградському Введенському монастирі, не приходячи до тями. Помер митрополит Досифей на 68 році життя, в ніч з 13 на 14 січня 1945 р. Похований на монастирському цвинтарі біля храму.

22 травня 1998 р. рішенням Архієрейського Собору Сербської Православної Церкви священносповідник Досифей зарахований до лику святих. 27 грудня 2000 р. рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви внесено до диптих РПЦ. 12 травня 2008 р. відбулося урочисте перенесення мощей до храму Введенського жіночого монастиря у Белграді. Наразі мощі святителя Досифея знаходяться у цьому ж храмі в кіоті, ліворуч від іконостасу.

23 грудня 2010 р. Священний Синод Української Православної Церкви вніс ім’я святителя у святці. Священносповідник Досифей, митрополит Загребський також шанується у Соборах Карпаторуських святих, а з 2012 р. – у Соборі святих Київської духовної академії.

День пам’яті – 31 грудня (13 січня до н. ст.).

Святителю отче наш Досифеє, моли Бога за нас!