Собор святих КДА: священномученик Дамаскін, єпископ Глухівський (+1937)

Житіє

священномученика Дамаскіна,

єпископа Глухівського (+1937)

День пам’яті — 15 вересня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священномученик Дамаскін (у миру Цедрик Дмитро Дмитрович) народився 29 жовтня 1878 року в м. Маяки Одеського повіту Херсонської губернії (нині – с. Маяки Одеської області) у родині бідного поштового чиновника.

Точних відомостей про початкову освіту майбутнього архіпастиря не збереглося. Найімовірніше, Дмитро Цедрик закінчив церковноприходську школу м. Маяки. Після школи навчався у Херсонському духовному училищі (1887-1893) та Одеській духовній семінарії (1893-1895), яку змушений був залишити через тяжке матеріальне становище сім’ї. Продовжив навчання у Херсонській учительській семінарії (1895-1898). Після закінчення учительської семінарії два роки працював учителем народної школи у м. Береславлі Херсонської губернії.

У 1900 р. Дмитро Цедрик вступає на 2-ох річні місіонерські курси при Казанській духовній академії (1900-1902), ректором якої на той час був єпископ Чистопольський Антоній (Храповицький), майбутній митрополит Київський і Галицький, видатний церковний діяч. Саме під впливом єпископа Антонія, після закінчення курсів, 9 червня 1902 р., Дмитрій Цедрик приймає чернечий постриг з ім’ям Дамаскін, на честь прп. Іоанна Дамаскіна. 10 червня рукопокладений у ієродиякона і 30 червня – у ієромонаха.

З 1902 починається активна місіонерська діяльність ієромонаха Дамаскіна: 26 жовтня 1902 він призначений завідувачем Читинським місіонерським училищем, а 15 листопада 1903 призначений місіонером на Забайкаллі. У 1905 р. ієромонах Дамаскін вступив до Владивостоцького Східного інституту (1905-1909), де вивчав монгольську та китайську мови.

У травні 1910 р. призначений місіонером до Астраханської губернії, перебував у клірі Донської єпархії, де займався місіонерством серед калмиків. За ревне служіння був нагороджений наперсним хрестом.

Під час Першої світової війни, з весни 1915 р. служив на Кавказькому фронті начальником лікарсько-живильного загону Червоного Хреста, а також загону боротьби з заразними хворобами.

9 травня 1918 р. отець Дамаскін був демобілізований, після чого приймає рішення повернутися в Україну. Дорогою додому, в Орловській губернії заарештовано і засуджено до розстрілу. Вина ієром. Дамаскіна полягала лише у наявності священного сану, але розправи вдалося уникнути, можливо, через звільнення р. Орла білими військами.

Влітку 1918 вступає до братії київського Михайлівського Золотоверхого монастиря; ректором КДА, єпископом Канівським Василем ( Богдашевським ) († 1933 р.), зарахований до студентів Академії. У тому ж році Митрополит Київський Антоній (Храповицький) призначив ієромонаха Дамаскіна на посаду єпархіального місіонера. На той час йому виповнилося вже 40 років.

14 грудня 1918 р. Гетьманська держава була повалена військами Директорії. Нова влада заарештувала митрополита Антонія, містом поповзли чутки про його розстріл. Після відступу восени 1919 р. з Києва військ генерала Денікіна, о. Дамаскін переїхав до Криму.

У листопаді 1922 року ієромонах Дамаскін призначений настоятелем Георгіївського монастиря в Балаклаві зі зведенням у сан архімандрита. У тому ж році, разом із відправленим уже на спокій Таврійським архієпископом Димитрієм (Абашидзе) та іншими священнослужителями, що протистояли обновленському розколу та кампанії вилучення церковних цінностей, був притягнутий до суду. Виправдано Верховним судом Кримської АРСР, але незабаром знову заарештовано та вислано за межі республіки.

Через 9 місяців тюремного ув’язнення архімандрит Дамаскін виїхав до Москви і оселився в Даниловому монастирі.

У листопаді 1923 р. православне духовенство міста Глухова, яке тоді входило до Чернігівської єпархії, надсилає листа на ім’я Патріарха Тихона (Бєлавіна) з проханням відкрити у Глухові вікаріатство. За клопотанням Чернігівського архієпископа Пахомія (Кедрова) на це служіння було обрано архімандрита Дамаскіна.

У неділю 18 листопада 1923 р. у Донському монастирі міста Москви Святіший Патріарх Тихон у співслужінні архієпископа Чернігівського та Ніжинського Пахомія та єпископа Ананьївського Парфенія (Брянських) очолив хіротонію архім. Дамаскіна у єпископа Глуховського, вікарія Чернігівської єпархії.

У січні 1924 р. єпископ прибув до Глухова і відразу ж зайнявся організацією єпархіального життя. Владика вів активну боротьбу проти обновленського розколу, згадував за богослужінням єпископів, які перебували в ув’язненні, відкрито засуджував агресію проти Церкви. Незабаром була ціла низка арештів і заслань: у 1924-1925 рр. він піддавався тюремному ув’язненню у Глухові, Ніжині та Харкові після чого був змушений виїхати до Москви.

30 листопада 1925 р. єпископ Дамаскін був заарештований по справі Патріаршого Місцеблюстителя Крутицького митр. Петра (Полянського) та поміщений до Бутирської в’язниці м. Москви. 21 травня 1926 р. був засуджений до 3-х років заслання до Сибіру.

Єпископ Дамаскін не підтримав «Декларацію» митр. Сергія (Страгородського). З квітня 1929 р. він припинив поминання за богослужінням, а 14 жовтня того ж року направив митр. Сергію лист, у якому повідомив про розрив із ним євхаристичного спілкування.

Відповідь з боку влади була негайною: за участь у діяльності «істинно православної» течії в Церкві владика було заарештовано і 25 травня 1930 року засуджено до десяти років табору на Соловках, але через три роки був звільнений за інвалідністю і повернувся в Україну.

Оселився у м. Ніжині, де об’єднав священство, яке відмовилося від поминання митр. Сергія в групу «що не поминають». 1 серпня 1934 р. знову заарештовано і переправлено до Москви, де було засуджено до трьох років заслання. Покарання відбував у Карагандинському виправно-трудовому таборі (Казахстан).

На Великдень 1937 р. єпископ Дамаскін разом зі своїми соузниками відсвяткував Світле Христове Воскресіння, після чого його було звинувачено в антирадянській агітації та організації нелегальних зборищ. Заарештовано. Винним себе не визнав.

10 вересня 1937 р. рішенням Особливої трійки при УНКВС по Карагандинській обл. засуджений до розстрілу. 15 вересня вирок виконано – єпископа Дамаскіна розстріляли і поховали в невідомій могилі.

У 1981 р. Архієрейський Собор РПЦЗ канонізував єпископа Дамаскіна (Цедрика) в лику священномучеників, а в 2000 р. рішенням Архієрейського Собору РПЦ був зарахований до Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської. Вшановується також у Соборах новомучеників та сповідників Казахстанських, Соловецьких, Брянських святих, а також святих Київської духовної академії.

День пам’яті – 2 вересня (15 вересня за н. ст.).

Святий священномучениче Дамаскіне, моли Бога за нас!