Собор святих КДА: священномученик Митрофан, архієпископ Астраханський (+1919)

Житіє

священномученика Митрофана, 

архієпископа Астраханського (+1919)

День пам’яті — 6 липня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священномученик Митрофан (у миру – Краснопільський Дмитро Іванович) народився 22 жовтня 1869 р. у слободі Олексіївці Бірюченського повіту Воронезької губернії у бідній селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався у Бірюченському духовному училищі (1880–1884) та Воронезькій духовній семінарії (1884–1890), які закінчив за I розрядом. Після закінчення семінарії, одружився і 4 листопада 1890 р. прийняв сан диякона. Служив на парафіях Воронезької єпархії.

У 1893 р. диякон Димитрій овдовів (дружина померла після народження сина), після чого прийняв рішення продовжити богословську освіту і стати на чернечий шлях. У тому ж році вступив на церковно-історичне відділення Київської духовної академії, яку закінчив у 1897 року зі ступенем кандидата богослов’я. Тема дисертації: “Аскетика святого Василя Великого”. Під час навчання в академії 11 серпня 1896 р. пострижений у чернецтво з нареченням імені на честь святителя Митрофана, єпископа Воронезького. 15 червня 1897 р. висвячений у сан ієромонаха ректором КДА святителем Сильвестром (Малеванським).

16 листопада 1897 р. ієромонах Митрофан призначений інспектором Іркутської духовної семінарії, а в 1898 р. став членом Іркутського комітету Православного місіонерського товариства та Єпархіальної училищної ради. Володів яскравим проповідницьким талантом. 25 січня 1902 р. призначений ректором Могильовської духовної семінарії, а 2 лютого возведений у сан архімандрита. Під час свого ректорства опікувався підняттям освітнього рівня студентів, цензурував проповіді, які виголошувалися у могильовському кафедральному соборі, наглядав за викладанням Закону Божого у світських навчальних закладах Могильова, був благочинним Могильово-Братського монастиря та активним діячем Могилівського Богоявленського братства.

У 1907 р. Святіший Синод заснував у Могильовській єпархії Гомельське вікаріатство, і 11 лютого того ж року архімандрита Митрофана було висвячено на єпископа Гомельського, вікарія Могильовської єпархії у Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври. Серед ієрархів, які звершували хіротонію, були митрополит Санкт-Петербурзький Антоній (Вадковський), митрополит Московський Володимир (Богоявленський) та митрополит Київський Флавіан (Городецький). Найголовнішим завданням, що покладалося на новопоставленого єпископа, було пожвавлення місіонерської діяльності в єпархії. Будучи активним борцем із сектантством, владика розпочав її здійснення з відкриття місіонерських курсів для повітового духовенства Гомеля.

У 1907-1912 pp. був членом ІІІ Державної думи від Могильовської губернії. Під час роботи у цьому законодавчому органі Російської імперії був членом комісій переселенської, церковної та народної освіти, а також головою протиалкогольної комісії. Водночас з 1908 р. працював у Особливій нараді для розробки заходів для найкращого влаштування внутрішньої та зовнішньої місії при Святійшому Синоді.

Після закінчення терміну роботи у III Державній думі, 3 листопада 1912 р. призначений єпископом Мінським та Туровським. На новій кафедрі особливу увагу приділяв відродженню шанування місцевих святих – святителів Кирила та Лаврентія Туровських, а також місіонерської діяльності та роботи товариств тверезості. Проте більшість часу на Мінській кафедрі припала на Першу світову війну. Для підтримки морального духу солдатів владика часто виїжджав на фронт, неодноразово потрапляючи під обстріл. Його стараннями в єпархії було розгорнуто широку благодійну діяльність з надання допомоги мирним жителям, які втекли з охоплених військовими діями територій, а також організації єпархіальних лазаретів для поранених воїнів.

11 липня 1916 р. призначений єпископом Астраханським та Єнотаєвським. Оскільки на території єпархії проживало багато калмиків-язичників та киргизів-мусульман, владика особливо дбав про духовну освіту та місіонерство, зокрема створення місіонерських курсів. За дуже короткий термін йому вдалося об’їхати Калмицький степ і відвідати найвіддаленіші парафії, в яких до нього не бував жоден з астраханських архієреїв. Разом з тим, архіпастир організував єпархіальний лазарет і школу для дітей біженців, а також піклувався про матеріальне забезпечення бідних сімей, у яких годувальники були призвані до діючої армії.

У 1917–1918 pp. брав участь у Помісному Соборі. Поряд із роботою в цілій низці відділів Собору, був членом Судної комісії при Нараді єпископів, а також головою Відділу вищого церковного управління. Був активним прихильником патріаршества. Його доповідь відіграла значну роль у тому, що 28 жовтня 1917 р. Собор виніс рішення про відновлення патріаршества. Також з його ініціативи Собор канонізував священномученика Йосифа, митрополита Астраханського († 1671).

5 вересня 1917 р. у зв’язку з призначенням вікарія, єпископа Єнотаєвського, титул змінено на «Астраханський та Царевський». До Великодня 1918 р. зведений у сан архієпископа.

В умовах революції ієрарх виступав проти безчинств більшовиків і гонінь на Церкву. Своєрідною формою протесту стали проповіді, поминання невинно вбитих, а також хресні ходи, на що влада відповідала терором. Владика виступав проти будь-якої співпраці з більшовиками, через що у нього виник конфлікт із частиною кліриків єпархії на чолі з вікарієм єпископом Леонтієм (фон Вімпфен).

24 травня 1919 р. в рамках прославлення священномученика Йосифа Астраханського архієпископ Митрофан організував хресний хід, який попрямував до Успенського собору Астраханського кремля, де знаходилися мощі святого. Хресна хода була зупинена вогнем з гвинтівок та кулеметів. Оскільки в кремлі був штаб червоноармійців, це дало привід розглядати хресний хід як провокацію. У ніч на 8 червня 1919 р., напередодні свята Святої Трійці, владику було заарештовано, звинувачено у змові проти радянської влади і незабаром засуджено до розстрілу. У ніч на 6 липня 1919 р. ієрарха було розстріляно у внутрішньому дворику Астраханської ЧК (тепер – будівля Кіровського районного військкомату). Похований за містом біля Покрово-Болдинського монастиря. У 1930 р. пам’ятник на могилі був зруйнований, щоб припинити паломництво віруючих, після чого могилу було втрачено. Спроби знайти місце поховання не увінчалися успіхом.

Канонізований 27 грудня 2001 р. у Соборі новомучеників та сповідників Церкви Руської. Торжество прославлення відбулося 14 квітня 2002 р. у Покровському кафедральному соборі Астрахані. Вшановується також у Соборах Білоруських та Воронезьких святих, Отців Помісного Собору Церкви Руської 1917-1918 рр. та святих Київської духовної академії.

День пам’яті — 6 липня.

Священномучениче Митрофане, моли Бога за нас!