Собор святих КДА: священносповідник Никодим, архієпископ Костромський (+1938)

Житіє

священносповідника Никодима,

архієпископа Костромського (+1938)

День пам’яті — 21 серпня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священносповідник Никодим (Кротков Микола Васильович) народився 11 грудня 1868 р. у с. Погрішине Нерехтського повіту Костромської губернії. Походив із духовного сім’ї: його прадід, дід та батько були священнослужителями. У 1878 р. його батько, диякон Василь Федорович, відвіз Миколу на навчання до Костромського духовного училища, яке він закінчив у травні 1883 р. Потім було навчання в Костромській духовній семінарії (випуск 1889 р.). Через відсутність вільних священицьких місць у Костромській єпархії, він спершу був направлений учителем до парафіяльної школи с. Олеш Галицького повіту. Однак його перебування на цьому місці було недовгим, оскільки незабаром священик Петропавлівської церкви с. Тезино Кінешемського повіту отець Іоанн був відправлений на спокій. Микола, одружившись з його племінницею Аполлінарією Успенською, у лютому 1890 р. був висвячений у ієрея. Також обіймав посаду законовчителя у Тезинському народному училищі, паралельно займаючись релігійно-просвітницькою та пастирською діяльністю.

Два наступні роки були затьмарені низкою втрат близьких людей. Спершу помер його батько священик Василь Федорович, потім його новонароджена дочка, а пізніше, так і не оговтавшись від важких пологів, кохана дружина. Його подальшу долю визначила розмова з намісником Києво-Печерської Лаври архімандритом Сергієм (Ланіним), який свого часу був ректором Костромської духовної семінарії. Саме він порадив отцю Миколаю їхати вступати до Київської духовної академії, яку він закінчив у 1900 р. зі ступенем кандидата богослов’я, написавши кандидатську роботу під назвою «Пресвітера Єрусалимського Ісіхія «Аскетика» та її характер». Під час навчання у 1899 р. отець Миколай прийняв чернечий постриг з іменем Никодим на честь прп. Никодима, просфорника Печерського. Постриг був здійснений Сергієм (Ланіним), вже єпископом Уманським.

Після закінчення академії ієромонаха Никодима чекала низка нових призначень: з 1900 р. він був направлений доглядачем Владикавказького духовного училища, потім у 1902 р. призначається виконуючим обов’язки інспектора Кутаїської духовної семінарії. У 1903 р. він призначається ректором Ардонської духовної семінарії у Південній Осетії із возведенням у сан архімандрита. Через два роки архім. Никодима було переведено на посаду ректора Псковської духовної семінарії. 1905 рік видався тривожним для нього, так як січневі події в Петербурзі торкнулися настрою семінаристів, що призводило до конфліктів і треба було відповідати на ці виклики. Однак, як ректор, він рідко звертався до дисциплінарних стягнень.

У 1907 р. відбулася важлива зміна життя майбутнього сповідника – єпископська хіротонія. Він був хіротонізований на єпископа Аккерманського, вікарія Кишинівської єпархії. На новому місці свого служіння він розгорнув велику просвітницьку діяльність, займаючись опікою різних братств та наукових спільнот. З 1911 р. єпископ Никодим переміщений на Чигиринську кафедру, ставши другим вікарієм Київської єпархії. Окрім іншого, обіймав посаду настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря. З його поверненням до Києва він став усіляко допомагати Київським духовним школам. З 1912 р. він був дійсним членом Церковно-історичного та археологічного братства, а з нагоди 300-річчя Київської духовної академії у 1915 р. пожертвував значну суму на започаткування стипендії для абітурієнтів із Костромської семінарії. Також займався організацією притулків для сиріт та біженців. Надавав усіляку підтримку армії.

Революційні події 1917 р., рух у державних органах влади, церковні негаразди сприяли новим подіям у житті єпископа Никодима — за свої погляди був висланий до Саратова. Незабаром, на прохання багатьох церковних і світських діячів Києва, він повернувся назад. Будучи правою рукою митр. Володимира (Богоявленського), після його мученицької кончини, став керувати Київською митрополією до обрання Антонія (Храповицького). У квітні 1918 р. на богослужінні у Софійському соборі благословив новообраного гетьмана України Павла Скоропадського.

Але ні митрополит Антоній, ні єпископ Никодим довго не втрималися у Києві: спершу митр. Антоній, а слідом за ним єп. Никодим був заарештований владою Директорії УНР і був висланий до Галичини та Польщі. Із визволенням Києва від більшовиків у 1919 р. повернувся і єп. Никодим. У 1921 р. за дорученням патр. Тихона (Беллавіна) він був направлений керувати справами Таврійської єпархії замість тяжко хворого архієп. Димитрія (у майбутньому Антонія) (Абашидзе). У 1922 р. був зведений у сан архієпископа. Нові політичні умови та небажання радянської влади співпрацювати з Церквою змушували єпископат та віруючих пристосовуватися у захисті парафій. Так архієп. Никодим дав усну вказівку священикам приховувати дорогоцінне церковне начиння, що й стало приводом для його арешту в 1922 р. за звинуваченням у саботажі вилучення церковних ціностей, з ув’язненням на 8 років. Відчуваючи швидкий арешт, щоб підготувати собі наступника архієп. Никодим у співслужінні архієп. Димитрія (Абашидзе) таємно постриг у чернецтво (з ім’ям Сергій) і висвятив у єпископа протоієрея Олександра Звєрєва. Через місяць архієп. Никодима заарештували. Однак у 1923 р. він був амністований.

Після звільнення він зупинився у Москві, продовжуючи листуватися з духовенством Таврійської єпархії, але не маючи можливості туди повернутися. У 1924 р. за звинуваченням у поширенні чуток про зв’язок обновленського руху з радянською владою було засуджено на 2 роки заслання до Туркменістану (м. Красноводськ). Далі йдуть роки постійних арештів та заслань: 1926 р. – засуджений за звинуваченням в антирадянській агітації та засланий у м. Кзил-Орду (Казахстан), потім у м. Турткуль (Узбекистан). У 1929 р. позбавлений права проживати у великих містах та в Україні. Після заслання він повертається до м. Вичугу (раніше м. Тезино), де він і починав своє церковне служіння.

Указом заступника місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита Сергія (Страгородського) від 10 липня 1932 р. архієп. Никодим призначений керуючим Костромською єпархією. В останні роки свого служіння він намагався морально та матеріально підтримати репресоване духовенство.

У грудні 1936 р. архієп. Никодима знову заарештовують та направляють до Ярославської в’язниці. 27 березня 1937 р. засуджений за контрреволюційну діяльність і засуджений до заслання у Красноярський край на п’ять років. Проте за станом здоров’я не був відправлений на заслання, а повернувшись знову до Ярославля, зазнав нових допитів та звинувачень. Зокрема, він був звинувачений у антирадянській діяльності, шпигунстві на користь Румунії та Польщі. Помер 21 серпня 1938 р. у ярославській тюремній лікарні від нескінченних нічних допитів та тортур. Місце поховання сщсп. Никодима невідомо.

У 1995 р. канонізований як місцевошанований святий Костромської єпархії, а потім у 2000 р. причислений до лику святих новомучеників і сповідників: Собор Костромських святих; Собор Молдавських святих; Собор новомучеників та сповідників Церкви Руської та Собор святих КДА.

Священносповідниче Никодиме, моли Бога за нас!