Собор святих КДА: священномученик Димитрій Ігнатенко, пресвітер (+1935)

Житіє

священномученика Димитрія Ігнатенка,

пресвітера (+1935)

День пам’яті — 28 вересня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Протоієрей Димитрій Феофанович Ігнатенко народився 17 липня 1872 року у селі Агаймани Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині село Фрунзе Іванівського району Херсонської області) у сім’ї священика.

Початкову освіту здобув у Сімферопольському духовному училищі, яке закінчив у 1886 році за І розрядом. Продовжив навчання у Таврійській духовній семінарії, яку, також з відзнакою, закінчив у 1892 році. Академічний курс Димитрій пройшов у Київській духовній академії (1892-1896), після закінчення якої отримав ступінь кандидата богослов’я з правом здобуття ступеня магістра без нового випробування.

Після академії був призначений викладачем до Сімферопольського духовного училища. У різні роки викладання читав курси Закону Божого, географії, катехізису та церковного уставу.

Невдовзі він одружився з дівчиною Єлизаветою Юхимівною, у шлюбі з якою згодом мав трьох дітей.

4 лютого 1898 року єпископом Таврійським та Сімферопольським Михайлом (Грибановським) був рукопокладений у священика і направлений на служіння в Керч, де його назначили настоятелем храму, помічником благочинного та законоучителя Кушниківського дівочого інституту. 1 вересня 1901 року звільнений з посад і переведений до міста Сімферополь, де 19 років служив настоятелем однієї з міських церков. Паралельно з цим, був законоучителем і класним наставником у чоловічій гімназії.

У різні роки свого пастирського служіння, крім настоятельства, ніс послух діловода Таврійської єпархіальної Училищної Ради, був членом Ради єпархіального жіночого училища. За старанні труди, 6 травня 1910 року, нагороджений наперсним хрестом, а ще через деякий час зведений у сан протоієрея. У 1920 році архієпископом Таврійським Димитрієм (Абашидзе) призначений завідувачем єпархіальної канцелярії.

Після встановлення в Криму радянської влади в листопаді 1920 року отця Димитрія було вперше заарештовано під час чергової облави в Сімферополі, але незабаром відпущено на волю.

Після звільнення, у період із 1920 по 1922 рр. продовжував служіння в храмах Сімферополя в тому числі і в кафедральному Олександро-Невському Соборі.

З 5 листопада по 1 грудня 1922 року, проходило відкрите засідання Верховного революційного трибуналу проти низки кримських священнослужителів на чолі з Таврійським архієпископом Никодимом (Кротковим). Серед обвинувачених був і протоієрей Димитрій Ігнатенко. У провину було пред’явлено протидію вилученню церковних цінностей, а також участь у проведенні двох “нелегальних” зборів, перші з яких були присвячені засудженню діяльності обновленців Таврійської єпархії, а друге пов’язане з возведенням у єпископи Мелітопольського протоієрея Олександра Звєрєва (згодом, священика). Своєї провини отець Димитрій не визнав і за це був засуджений до 3 років таборів, але незабаром звільнений за амністією, до 5-річчя Жовтневої революції.

Завдяки протоієрею Димитрію вдалося уникнути захоплення кафедрального Олександро-Невського собору обновленцями, які вже на другий день після судового процесу 1 грудня 1922 року мали відповідний дозвіл від радянської влади. 3 грудня отець Димитрій розпочав богослужіння у соборі раніше звичайного, і цим самим разом із парафіянами перешкодив обновленцям провести службу. Олекандро-Невський Собор влада незабаром закрила, але подібну «вихідку» отцю Димитрію не пробачили.

10 березня 1923 року протоієрея Димитрія Ігнатенка знову заарештовано за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації. 15 травня того ж року засуджено до висилки з Криму у двотижневий термін у місті Катеринослав, а потім адміністративно вислано на 2 роки до Середньої Азії – Туркестанського краю (території сучасних Казахстану, Киргизії, Туркменії та Узбекистану). Повернувшись додому після відбуття заслання, продовжував служити та проповідувати. Деякий час був настоятелем цвинтарної Преображенкою церкви у Сімферополі.

У Велику суботу 1 травня 1926 року отець Димитрій виголосив проповідь, на якій, згідно з доносом уповноваженого, заради Воскреслого Христа закликав своїх парафіян надати посильну допомогу братам, ув’язненим новою владою в темницях та таборах, після чого було зібрано певну суму грошей. За кілька днів протоієрея Димитрія затримали за звинуваченням у нелояльному ставленні до церковної політики влади та засудили до трьох років заслання на Марійську автономну область (нині територія РФ).

Із заслання протоієрей Димитрій повернувся через рік, але йому було заборонено жити в Криму. Оселився у Мелітополі і продовжив пастирське служіння настоятелем Олексіївської церкви с. Кручі (біля Мелітополя).

Парафія отця Димитрія дуже бідувада, селяни, що не порвали з церквою, ледве виживали. Дружина отця Димитрія – матінка Єлизавета, дізнавшись, що можна отримати грошову допомогу тим, хто потребує від різних закордонних організацій, скористалася такою можливістю і написала закордон. Про це отець Димитрій розповів своїм друзям священикам, сім’ї яких були також на межі. Незабаром гроші і справді прийшли, але листування було відстежене владою і протоієрей Димитрій разом із його друзями священиками, які звернулися по допомогу, було заарештовано 5 липня 1935 року. За антирадянську діяльність і «поширення фашистських поглядів» їх посадили до мелітопольської в’язниці.

На той час протоієрею Димитрію виповнилося 63 роки. У в’язниці його здоров’я різко погіршилося, і його перевели до тюремної лікарні. Помер протоієрей Димитрій на свято Воздвиження Хреста Господнього у присутності тюремного лікаря.

Був реабілітований рішенням УСБУ у Запорізькій області від 21 лютого 1997 року.

Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, 13–16 серпня 2000 року, причислив священномученика протоієрея Димитрія до Собору новомучеників та сповідників Церкви Руської. Вшановується також у Соборах Запорізьких, Кримських, Херсонських святих та святих Київської духовної академії.

День пам’яті – 14 вересня (27 вересня за н. ст.).

Святий священномучениче Димитріє, моли Бога за нас!