Собор святих КДА: святитель Інокентій (Борисов), архієпископ Херсонський

Святитель Інокентій (Борисов), архієпископ Херсонський (1800–1857)

День пам’яті 7 червня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Святитель Інокентій (у миру Іван Олексійович Борисов) народився 27 грудня 1800 р. у місті Єлець (зараз — місто в Липецькій області). Походив із сім’ї священнослужителя. Вже у дитячі роки виявив особливий інтерес до читання. У 1810 р. вступив до Воронезької семінарії. У зв’язку зі смертю батька був змушений перевестися до семінарії у м. Орел. Після успішного закінчення семінарії вступив на перший курс реформованої КДА, яку закінчив у 1823 р. За час навчання показав себе дуже здібним студентом. Про це свідчать його твори та проповіді, видані у спеціальній збірці кращих студентських праць та похвальний відгук митрополита Євгенія (Болховитинова).

У 1823 р. призначений інспектором та викладачем Санкт-Петербурзької семінарії та ректором Олександро-Невських духовних шкіл. 10 грудня прийняв чернечий постриг з ім’ям Інокентій і висвячений у ієродиякона, а 29 грудня — у ієромонаха. З 1824 р. викладає в СПбДА викривальне та основне богослов’я. У 1825 р. став інспектором Академії, а 1826 р. — професором. 16 березня 1826 р. зведений у сан архімандрита. У 1829 р. архімандриту Інокентію було присвоєно ступінь «доктора богослов’я» за комплекс виданих ним богословських творів.

У 1830 р. повертається до КДА. З 27 серпня призначений ректором та професором Академії. За посадою також став настоятелем Братського Богоявленського монастиря. За 9 років на посаді ректора зробив спробу перетворити Академію з багатьох напрямків. У матеріальному плані в Академії було покращено умови проживання студентів, оновлено старий академічний корпус, реконструйовано лікарню, облаштовано ландшафт навколо академічних корпусів. Багато зроблено для розвитку бібліотеки КДА. Насамперед поповнилися бібліотечні фонди новітньою літературою, а також була облаштована читальна зала. Ректор завжди ратував про моральне вдосконалення студентів. Хороша поведінка студентів неодноразово відзначалася ревізійними комісіями того періоду.

Щодо науково-богословської сфери, святитель сприяв плідній діяльності викладачів, закріпивши у 1832 р. за кожним викладачем підготовку конспекту або переклад актуального конспекту із західноєвропейських мов. Також цьому процесу сприяло видання щотижневого журналу «Воскресное чтение», який почав видаватися з 1837 р. під час ректорства архімандрита Інокентія. Ініціював викладання дисциплін російською мовою (що до того викладалися латиною). Сприяв утвердженню церковно-історичного спрямування в КДА, про що говорять дослідження з церковної археології Києва та прилеглих областей. Дав імпульс розвитку філософської науки, результатом чого була ціла плеяда відомих філософів ХІХ століття, вихідців із КДА 1830-х років. Особливу увагу приділяв дисциплінам, що зароджуються, в духовних академіях, так в 1833 р. психологія була закріплена за окремим викладачем, а предмет екклезіастика відновлений.

За роки викладання в КДА прочитав курси лекцій з догматичного, морального та основного богослов’я. За спогадами студентів та сучасників мав дар лектора, вимовляючи лекції та проходжуючи по аудиторії без паперу, часто цитуючи Святе Письмо класичними мовами з пам’яті. Проте у березні 1834 р. виник розгляд Св. Синоду щодо поглядів Інокентія, заснований на студентських конспектах. Розгляд вирішився лише після прямого листа архімандрита Інокентія до святителя Філарета (Дроздова). Святитель вирізнявся особливим красномовством, за яке сучасники його називали «руським Золотоустом». Він з особливою старанністю дбав про церковне красномовство студентів. Часто сам перевіряв студентські проповіді.

Як ректор дбав про вихід духовно-академічної науки за межі Академії. Яскравим прикладом цього є плідна співпраця корпорації КДА з Київським університетом св. Володимира, у відкритті якого у 1834 р. брав живу участь святитель Інокентій. Відродив в Академії практику урочистого звершення пасій та щорічного молитовного поминання засновників та благодійників Київської Академії у день смерті святителя Петра Могили 31 грудня.

У 1836 р. архімандрит Інокентій був обраний єпископом Чигиринським, вікарієм Київської єпархії. 21 листопада 1836 р. хіротонізований на єпископа в Казанському соборі Санкт-Петербурга митрополитами Філаретом (Дроздовим), Іоною (Василевським) та архієпископом Філаретом (Амфітеатровим). У 1837 р. згідно з власним проханням звільнений з посади професора, але залишався ректором до 10 жовтня 1839 р. За нетривалий час вікарія святитель виявив і упорядкував печери прп. Феодосія Печерського.

У травні 1840 р. єпископа Інокентія призначають віце-президентом Вологодського тюремного комітету, а через рік 8 березня переводять на Вологодську та Устюзьку кафедру. У єпархіальних справах виявив старанність, спочатку здійснивши об’їзд усієї єпархії. Було оновлено Софійський собор у Вологді, влаштовано хрестову церкву при архієрейському будинку. У місті Великий Устюг на місці дива блж. Прокопія влаштована каплиця і відбувався щорічний хресний хід. А також стараннями святителя було встановлено святкування Собору Вологодських святих (3-тя Неділя після П’ятидесятниці).

31 грудня 1841 р. переведений єпископом Харківським та Охтирським. Здійснив огляд єпархії та багато в чому продовжив ініціативи свт. Мелетія (Леонтовича), особливо у справі відновлення монастирів (Охтирського та Святогірського ). А також у 1845 р. заснував Верхньохарківський Миколаївський монастир. Привів у порядок справи Консисторії, приділяв особливу увагу освіченості духовенства та його охайності, з цією метою ввів у єпархії спеціальні іспити для священиків. Дбав про справи духовної семінарії, для якої було збудовано новий корпус. У 1842 р. було відкрито притулок для дітей, а 1843 р. благодійне товариство. Благословив здійснення в єпархії хресних ходів зі святинями. З метою місіонерства влаштовував у себе у покоях «вечори духовної літератури».

10 березня 1848 р. був призначений на Херсонську та Таврійську кафедру. Дбав про відновлення стародавніх храмів та монастирів своєї єпархії, для чого здійснив поїздку до Криму. Результатом стало клопотання Синоду про допомогу у відновленні святинь. У 1850 р. було відкрито Успенський скит у Бахчисараї, у 1853 р. Херсонеська кіновія. Того ж року у Херсонесі розпочалися розкопки. Крім цього святитель займався пошуками історичної інформації про давні пам’ятки Таврійської землі. Багато дбав про християнізацію місцевого кримського населення. З 1847 по 1853 р. часто викликався до Петербурга для участі у діяльності Св. Синоду.

Клопотав про храмобудування в Одесі, де було перебудовано Преображенський кафедральний собор та архієрейський будинок. У 1849 р. влаштував щорічну Хресну ходу в Одесі. Багато зробив для прославлення Каперівської ікони Божої Матері. 28 лютого 1853 р. на прохання архієпископа було засновано Одеське вікаріатство, першим Одеським єпископом став однокурсник святителя по КДА Полікарп (Радкевич). Крім того, були закладені нові церкви – Хрестовоздвиженська та Входу Господнього до Єрусалиму. Дбав про рівень освіти для духовенства.

Під час Кримської війни 1853-1856 р.р. виявив себе як справжній архіпастир. Невпинно звершував богослужіння, проповідував людям, робив поїздки по єпархії. Організовував шпиталі та Хрестовоздвиженську громаду милосердя. У Криму неодноразово звершував Літургії під обстрілами. Така діяльність святителя під час війни здобула йому любов пастви та армії, а чутки про нього поширилися навіть серед противника. Після закінчення війни здійснював поїздки єпархією, намагаючись всіляко допомогти народу, який потерпів від війни і сприяти відновленню храмів та монастирів. З 1856 р. займався опікуванням болгар, збираючи кошти і богослужбову літературу для Болгарської Церкви. 26 серпня 1856 року брав участь у коронації імператора Олександра ІІ та був призначений членом Св. Синоду.

7 червня 1857 р. у день Святої Трійці помер. Відспівування очолив архієпископ Кишиневський Іринарх (Попов). Був похований у правому боці кафедрального Преображенського собору Одеси. У 1936 р. його останки було перенесено на Одеський Слобідський цвинтар, а в 1987 р. їх знову перенесли на цвинтар Успенського Патріаршого монастиря.

У 1997 р. рішенням Священного Синоду УПЦ архієпископ Інокентій був причислений до лику місцевошановних святих Одеської єпархії, 18 липня того ж року відбулося обрітення мощей, які перенесли до Успенського собору Одеси. 13 грудня 1997 р. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) звершив чин прославлення святителя в Успенському соборі. 7 червня 2007 р. мощі були перенесені до Преображенського кафедрального собору.

День пам’яті в день переставлення 7 червня. Входить до Собору святих КДА, а також до Соборів Санкт-Петербурзьких, Воронезьких, Старобільських, Одеських, Липецьких та Київських святих.

Святителю отче Інокентіє, моли Бога за нас!