Собор святих КДА: преподобний Антоній Новий, сповідник Печерський (+1942)

Житіє

преподобного Антонія Нового,

сповідника Печерського (+1942)

День пам’яті — 1 листопада

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Преподобний Антоній (у миру — князь Давид Ілліч Абашидзе) народився 12 жовтня 1867 р. у родовому маєтку Веджіні Сігнахського повіту Тифліської губернії в Грузії. Початкову освіту здобув у класичній гімназії м. Тифліс, після чого продовжив навчання на юридичному факультеті Новоросійського університету (Одеса, 1888–1891). У 1891 р. вступив до Київської духовної академії. 16 листопада того ж року у храмі преподобного Антонія Печерського на Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври прийняв чернецтво з ім’ям Димитрій (на честь святителя Димитрія митрополита Ростовського). 21 жовтня 1891 р. рукопокладений в ієродиякона, а 9 червня 1896 р. — в ієромонаха. У 1896 р. успішно завершив навчання в Академії зі ступенем кандидата богослов’я за дисертацію «Православна Іверська Церква у боротьбі з мусульманством у XVII столітті».

Після закінчення Академії призначений викладачем Святого Письма у Тифліську духовну семінарію. У 1897 став інспектором Кутаїської духовної семінарії, а у 1898 — Тифліської семінарії. У 1900 р. був призначений ректором Олександрівської Ардонської місіонерської духовної семінарії із возведенням у сан архімандрита.

16 березня 1902 р. архімандрит Димитрій був обраний єпископом Алавердським, другим вікарієм Мцхето-Карталінської єпархії. Архієрейська хіротонія відбулася 23 квітня 1902 р. у військовому Олександро-Невському соборі Тифліса на чолі з екзархом Грузії архієпископом Олексієм (Молчановим). Незабаром призначений надштатним членом Грузино-Імеретинської Синодальної Контори, настоятелем тифліського Спасо-Преображенського монастиря та головою єпархіальної училищної ради. У 1903 р. визначений єпископом Гурійсько-Мінгрельським, настоятелем Мартвільського Успенського монастиря. У 1905 р. його перевели на територію України та призначили єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії.

У 1906 р. єпископ Димитрій отримав призначення на Туркестанську та Ташкентську кафедру. За 6 років його управління єпархією було засновано журнал «Туркестанські єпархіальні відомості», Туркестанське товариство релігійно-моральної освіти, комітет зі збору пожертв та допомоги постраждалим від Кемінського землетрусу. Архієрей обстоював підвищення рівня проповідництва, відкривав на парафіях суспільства тверезості. За період його служіння кількість храмів збільшилася вдвічі. Зокрема, було збудовано єпархіальний народний будинок та кафедральний собор у м. Вірний (зараз м. Алмати в Казахстані).

25 червня 1912 р. призначений єпископом Таврійським та Сімферопольським. У листопаді 1912 р. створив Таврійську тюремну комісію, яка займалася пенітенціарною опікою. Створив у Сімферополі та Севастополі товариства тверезості. У 1913 р. у Сімферополі ним було відкрито місіонерські курси боротьби з сектантством. Одночасно з переведенням до Криму владику було призначено настоятелем Корсунського Богородичного монастиря, а у 1914 р. також настоятелем Балаклавського Георгіївського монастиря. З початком Першої світової війни при єпархії розпочав роботу комітет допомоги пораненим. У грудні 1914 р. у Сімферополі відкрився лазарет, утримання якого було за рахунок єпархії. 6 травня 1915 р. єпископ Димитрій був возведений у сан архієпископа і з того ж дня добровільно виконував обов’язки штатного суднового священика на ескадренному броненосці «Святий Пантелеймон».

У 1917–1918 pp. брав участь у роботі Всеросійського Помісного Собору. 7 грудня 1918 р. був обраний заступником членів Священного Синоду. У 1918 р., на відміну інших архієреїв-грузинів, виступив противником автокефалії Грузинської Церкви. У 1919 р. був одним із організаторів Південно-Східного Руського Церковного Собору в Ставрополі, де було створено Тимчасове найвище церковне управління південного сходу Росії. Спочатку був товаришем попередника цього органу, а з квітня 1920 р. — його головою. Влітку 1920 переніс інсульт, після якого осліп на праве око. Після цього, у травні 1921 р. перебрався до Параскевинського Топловського жіночого монастиря, а 14 вересня був почислений на спокій.

У серпні 1922 р. разом із єпископом Никодимом (Кротковим) таємно звершив хіротонію єпископа Сергія (Зверєва). Дізнавшись про це, співробітники ДПУ у листопаді того ж року заарештували та засудили архієпископа на рік примусових робіт. Незабаром його було випущено за амністією, а 1923 р. повторно заарештовано і вислано з Криму до Києва без права повернення назад.

Після прибуття до Києва 23 травня 1923 р. оселився в Китаєвій пустині Києво-Печерської Лаври. У цей час архієпископ не брав участі в церковному управлінні, але, тим не менш, звершував чернечі постриги та хіротонії. Після закриття лаври мешкав на приватних квартирах і звершував духовне окормлення лаврської братії. Негативно ставився до «Декларації» митрополита Сергія (Страгородського), виданої у 1927 р. Підтримував рух тих, хто не поминав патріарха, але був проти створення альтернативних церковних структур.

У 1928 р. у печерному храмі преподобного Антонія прийняв велику схиму з ім’ям Антоній на честь преподобного Антонія Печерського. 13 березня 1933 р. був знову заарештований за звинуваченням у антирадянській пропаганді та контрреволюційній діяльності. У травні того ж року владику звільнили під підписку про невиїзд, а через два місяці ухвалою ДПУ було засуджено на три роки таборів умовно. У 1937 р. здійснив таємне відспівування митрополита Київського Костянтина (Дякова) та професора Академії протоієрея Олександра Глаголєва.

Після німецької окупації Києва у вересні 1941 р. переїхав до дерев’яного будинку блюстителя Ближніх печер Києво-Печерської лаври, де для нього було відновлено невеликий храм. Помер 1 листопада 1942 р. Похований за вівтарною стіною Хрестовоздвиженського храму на Ближніх печерах Лаври.

14 червня 2011 р. рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви канонізовано як преподобного Антонія Нового, сповідника Печерського. Прославлення преподобного сповідника відбулося 22 квітня 2012 р. Мощі святого почивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Вшановується у Соборах Київських, Балтських та Херсонських святих, преподобних отців Києво-Печерських, а також святих Київської духовної академії.

День пам’яті: 1 листопада (19 жовтня за ст. ст.).

Преподобний отче наш Антоніє, моли Бога за нас!