Собор святих КДА: мученик Володимир Правдолюбов (1888-1937)

Житіє

мученика Володимира Правдолюбова (1888-1937)

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Володимир Анатолійович Правдолюбов народився 22 червня (5 липня за новим стилем) 1888 року у селі Маккавеєво Касимівського повіту Рязанської губернії в сім’ї протоієрея Анатолія Авдіївовича та Клавдії Андріївни Правдолюбових. Дитинство Володимира пройшло у Касимові, де він спочатку здобув домашню освіту, а в десятирічному віці вступив до Касимівського духовного училища, де викладав його батько. У 1903 році, в рік закінчення духовного училища, коли йому було всього п’ятнадцять років, він здійснив подорож з Касимова до Сарова, де в липні мало відбуватися прославлення преподобного Серафима Саровського. Відразу після повернення він вступив до Рязанської духовної семінарії, а потім продовжив освіту в Київській духовній академії, яку закінчив у 1913 році зі ступенем кандидата богослов’я, захистивши кандидатську роботу на тему: «Нерозривний зв’язок любові до Бога та ближнього у житті та моральності християнина». Будучи студентом академії, Володимир Правдолюбов також був співробітником кількох журналів, таких як «Руководство для сельских пастырей» та «Миссионерский сборник».

У серпні того ж року Володимира Анатолійовича запросили до Житомира викладати російську мову та літературу, логіку, психологію в Учительській семінарії та жіночій Гімназії імені святої Анастасії.

Наступного року він став директором Учительської семінарії, пробувши на посаді до 1921 року. У 1915 і 1918 роках виїжджав до Галичини як викладач на спеціальні педагогічні курси, організовані урядом для підготовки вчителів народних училищ, за що Міністерство Народної Освіти висловило йому подяку «за енергійну, вмілу та сумлінну лекторську працю» на цих курсах. Таку саму подяку висловив йому генерал-губернатор Галичини. В 1916 році Володимир Анатолійович був нагороджений орденом святого Станіслава 3-го ступеня за громадську діяльність. У 1917 році, з приходом нової влади, Володимира Правдолюбова було заарештовано, але незабаром звільнено.

У 1922 році він переїхав до Москви, де продовжив свою педагогічну діяльність. Проте водночас він почав займатися серйозною науковою роботою. В 1923 році Володимир Анатолійович став доцентом Другого Московського Державного Університету, читав лекції в Психотехнічній лабораторії та Інституті методів шкільної роботи. Областю його наукових досліджень були педагогіка та психологія. У ті роки серед вчених, які займалися психологією, виникла ідея створення нового напряму в цій науці – спеціальної науки про дитину: її виховання, освіту та формування як особистості. З 1922 по 1929 роки він видав три книги: «История письма» (1924 р.), «Работоспособность учащихся» (1926 р.) та «Кино и наша молодежь» (1929 р.). В 1923 році він був учасником Першого Всеросійського з’їзду з психоневрології, на якому прочитав доповідь «К вопросу об экспериментально-психологическом исследовании стенографов».

Водночас Володимир Анатолійович завжди був близьким до Церкви. Його батько, і два брати – протоієрей Сергій та ієрей Микола – були священиками. Він особисто знав Святішого Патріарха Тихона. Завдяки цьому знайомству відбулася зустріч протоієрея Анатолія Авдіївовича та протоієрея Сергія зі Святішим Патріархом у 1924 році, на якій останній підтримав «касимівських протоієреїв» та підтвердив канонічне з ними спілкування в період обновленства.

У 1925 році, коли йому було вже 37 років, він одружився з Наталією Сергіївною Шемякіною, уродженкою міста Касимова, яка пішла від нього в 1932 році, коли Володимир повернувся з ув’язнення та заслання. 4 червня 1929 року Володимира Анатолійовича заарештували і ув’язнили до Бутирської слідчої в’язниці, а 8 серпня того ж року відправили на Соловки. Тут він провів 2 роки, після чого був відправлений у м. Вельськ Північного краю. Коли у 1932 році Володимир Анатолійович повернувся до Москви, виявилося, що він був позбавлений можливості займатися педагогічною та науковою діяльністю, і навіть проживати у Москві. Тоді він поїхав у своє рідне місто Касимов, де став викладачем у місцевому Індустріальному технікумі, а справу його по роботі з дітьми продовжила його рідна сестра Олександра Анатоліївна Правдолюбова, яка присвятила цьому все своє життя . У 1933 році разом зі своїм братом, ієреєм Миколою, Володимир склав життєпис місцевошановних подвижників благочестя – блаженної Матрони Анемнясєвської, пустельника Петра та деяких інших. У 1935 році Володимира Анатолійовича знову заарештували за складання життєписів, а книгу житій конфіскували. З 1935 по 1937 рік відбував ув’язнення в таборі в місті Караганда, Казахстан, де був помічником лікаря. У вересні 1937 року Володимиру винесли обвинувальний вирок – розстріл. З матеріалів обвинувачення: «Відбуваючи міру соцзахисту в Карлазі НКВС, створив контрреволюційну групу, яка під керівництвом (архімандрита Маврикія) Полєтаєва систематично збиралася, проводила богослужіння, розповсюджувала контрреволюційні та релігійні настрої серед в’язнів табору, спрямовані на дискредитацію радянського уряду. Заарештований Володимир Правдолюбов винним в участі у контрреволюційній групі себе не визнав. Визнав, що відкрито тримав у себе Біблію».

Реабілітовано указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року.

Рішенням Архієрейського Ювілейного Собору Руської Православної Церкви 2000 року мученик Володимир Правдолюбов причислений до Собору новомучеників та сповідників Церкви Руської. Вшановується також у Соборі святих Київської духовної академії.

День пам’яті: 4 жовтня.

Святий мучениче Володимире, моли Бога за нас!