Собор святих КДА: святитель Іоасаф, єпископ Білгородський (+1754)

Житіє

святителя Іоасафа,

єпископа Білгородського (+1754)

День пам’яті — 23 грудня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Святитель Іоасаф (у миру — Горленко Іоаким Андрійович) народився 8 вересня 1705 р. у місті Прилуки у козацькій старшинській родині. Його предки були полковниками Прилуцького полку: дід Дмитро Лазаревич добре знав гетьмана Івана Мазепу, батько Андрій Дмитрович був бунчуковим товаришем при гетьмані Данилові Апостолі, мати — Марія Данилівна була дочкою гетьмана.

У 1713 р. Іоаким вступив на навчання до Києво-Могилянської академії. Незабаром відчув потяг до чернецтва, про що свідчать його записи, проте довго не наважувався повідомити батьків, які мріяли про його військову кар’єру. У 1723 р. спробував взяти їхнє благословення, але отримав відмову. Повернувшись до Києва під приводом завершення навчання, вирушив до Межигірського монастиря, де, після року випробування, 25 жовтня 1725 р. був таємно пострижений у рясофор з ім’ям Іларіон. Дізнавшись про те, що сталося, батьки благословили його на чернецтво. У 1727 р. переведений до Києво-Братського монастиря, де 21 листопада 1727 р. пострижений ректором архімандритом Іларіоном (Левицьким) на мантію з ім’ям Іоасаф на честь царевича Індійського Іоасафа.

6 січня 1728 р. архієпископом Київським Варлаамом (Вонатовичем) рукопокладений в ієродиякона. З серпня 1729 р. обіймав посаду викладача словесності нижчого відділення Києво-Могилянської академії, а з 1731 р. — середнього відділення. У 1732 р. ієродиякон Іоасаф від імені Академії привітав нового архієпископа Київського Рафаїла (Заборовського). 13 вересня 1734 р. призначений екзаменатором при Київській кафедрі. 8 листопада 1734 р. архієпископом Рафаїлом (Заборовським) рукопокладений в ієромонаха в Михайлівському Золотоверхому монастирі і 23 листопада переведений з Києво-Братського монастиря до Софійського собору. 10 січня 1735 р. призначений членом Київської духовної консисторії. За дорученням архієпископа Рафаїла у 1735–1737 роках здійснював поїздки для збору пожертви на Києво-Могилянську академію.

24 червня 1737 р. возведений у сан ігумена та призначений настоятелем Мгарського Преображенського монастиря. Перебуваючи в монастирі, ігумен Іоасаф сильно захворів, що значно похитнуло його здоров’я. У 1742 р. вирушив до Москви і Санкт-Петербурга для збору коштів на благоустрій обителі, яка значно постраждала при пожежі. Під час поїздки промовив проповідь у присутності імператриці Єлизавети Петрівни, чим привернув її увагу. У 1744 р. повернувся в обитель, де його стараннями було збудовано великий кам’яний братський корпус та відремонтовано монастирську церкву. 14 вересня 1744 р. возведений у сан архімандрита.

У листопаді 1744 р. архімандрита Іоасафа викликали до Москви, а 29 січня 1745 р. призначили намісником Троїце-Сергієвої лаври. При ньому було відновлено Троїцьке подвор’є в Москві, упорядковано лаврську бібліотеку, відлито лаврський цар-дзвін. У 1747 р. він викликав із Межигірського монастиря ієромонаха Павла (Казановича), для розпису лаврських храмів та реконструкції іконописної майстерні.

15 березня 1748 р. архімандрит Іоасаф призначений єпископом Білгородським та Обоянським. Архієрейська хіротонія, яку очолив архієпископ Псковський Симон (Тодорський), відбулася 2 червня 1748 р. у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга у присутності імператриці Єлизавети Петрівни.

Перебуваючи на кафедрі, святитель неодноразово здійснював поїздки єпархією. У 1754 р. під час чергової поїздки в Ізюмі він виявив ікону Божої Матері, яка згодом названа «Піщанською». Під час таких поїздок він звертав увагу на стан храмів та звершення в них богослужіння. Не рідко проводив випробування місцевих священиків із богословських питань. За його наполягання, священнослужителі мали вивчати основи богословської науки та навчати народ наприкінці літургії закону Божому, молитвам та пояснювати зміст богослужіння. Задля ефективного управління єпархією ієрарх реорганізував її адміністративні органи. У благочиннях були відкриті духовні правління, до складу яких, крім протоієрея, входив проповідник.

Особливу увагу єпископ приділяв благоустрою кафедрального Свято-Троїцького собору та архієрейського дому. Його стараннями були зведені та вкриті залізом кам’яні межі Троїцького собору, оновлено іконостас, відлито два дзвони для соборної дзвіниці, поповнено соборну ризницю та встановлено новий іконостас у домовій архієрейській церкві.

Владика страждав від хронічного захворювання. 25 травня 1753 р. у листі до брата він скаржився на погіршення здоров’я. З дозволу Святішого Синоду вирушив до рідного міста Прилуки, щоб відвідати літніх батьків. 29 травня 1754 р. відслужив останню літургію у Троїцькому соборі. Виїжджаючи з Білгорода, владика передбачив, що сюди не повернеться, і наказав влаштувати біля південно-західної стіни собору кам’яний склеп для поховання. Завітавши до батьків, заїхав до Мгарського монастиря, після чого вирушив до себе в єпархію. Дорогою хвороба загострилася, і владика зупинився у слободі Грайворон. Ієрарх помер через два місяці 10 грудня 1754 р. Тіло покійного привезли до Білгорода, де було поховано 28 лютого 1755 р. у заздалегідь приготованому склепі. 8 липня того року над склепом був освячений боковий вівтар.

Святитель Іоасаф Білгородський канонізований рішенням Святішого Синоду Російської Православної Церкви. Урочисте прославлення відбулося 4 вересня 1911 р. Мощі святителя було покладено у Троїцькому соборі Білгорода. 1 грудня 1920 р. раку було розкрито, а мощі святителя передано до Музею Народного комісаріату охорони здоров’я РРФСР у Москві. У середині 1930-х років мощі були передані до Музею історії релігії та атеїзму, який перебував у Казанському соборі Ленінграда. У 1970 р., у зв’язку з випадками захворювання на холеру, робітники музею закопали останки в шлаку горищного перекриття собору. Мощі святителя було знайдено 28 лютого 1991 р., а 16 вересня їх було доставлено до Білгорода. З 2010 р. мощі святителя Іоасафа почивають у Преображенському кафедральному соборі у Білгороді.

Святитель Іоасаф Білгородський шанується у Соборах Київських, Курських, Радонезьких, Полтавських та Чернігівських святих, а також у Соборі святих Київської духовної академії.

Дні пам’яті: 23 грудня (10 грудня за ст. ст.) — упокоєння, 17 вересня (4 вересня за ст. ст.) — перше знайдення мощів.

Святителю отче Іоасафе, моли Бога за нас!