Собор святих КДА: преподобний Паїсій (Величковський) (+1794)

Житіє

преподобного Паїсія (Величковського) (+1794)

День пам’яті — 28 листопада

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Преподобний Паїсій (у миру — Величковський Петро Іванович) народився 21 грудня 1722 р. у Полтаві у сім’ї потомствених священиків. Батько преподобного — протоієрей Іван Іванович Величковський, який служив настоятелем Успенського собору Полтави, упокоївся, коли Петру було 4 роки. У 1734 р. помер його старший брат протоієрей Іоанн Величковський, після чого мати просить в архієпископа Рафаїла (Заборовського) залишити за молодшим сином протопопію у Полтаві.

Восени 1735 р., з благословення Київського архієпископа, Петро розпочав навчання у Києво-Могилянській академії, де виявляв старанність до наук. Але незабаром почав прагнути до чернецтва і в 1739 р. почав пропускати лекції, проводячи час у чернечому колі митрополита Молдавського Антонія (Путняну-Чернівського). У січні 1740 р. у нього відбулася розмова із префектом Академії архімандритом Сильвестром (Кулябкою), під час якої критикував існуючу систему навчання, сказавши, що більше бажає чернецтва та вивчення трудів святих отців. Восени 1740 р. Петро залишив Академію. Тим не менш, вона заклала в ньому основні навички вивчення класичних мов та перекладів, які стали дуже корисними у його подальшій діяльності.

У 1740 р. Петро став послушником Любецького Антонієвого монастиря. Через деспотичне ставлення ігумена до братії він залишив обитель і деякий час проживав у різних монастирях на території Правобережної України. Відносно тривалим було його перебування у Медведівському Миколаївському монастирі (нині — у Чигиринському районі Черкаської обл.). Тут на Преображення Господнє 1741 р. він був пострижений у рясофор з ім’ям Парфеній. Але братія помилково називала його Платоном, і ігумен благословив у послух братії називатися цим ім’ям. Незабаром монастир був закритий уніатами, і інок Платон був зарахований до братії Києво-Печерської лаври, де ніс послух гравера при лаврській типографії. Тут він пробув до лютого 1743 р., коли один із друзів його молодості нагадав про раніше дану обіцянку не залишатися у великих і упорядкованих монастирях задля чернечої убогості.

Навесні 1743 р. інок вирушив до Молдо-Валахії, де здобував духовий досвід, відвідуючи численні обителі. Одним із важливих місць для нього став скит у Трейстенах, де він познайомився з преподобним Василем Поляномерульським. Потім разом зі своїми побратимами інок перебрався в гірський скит Кирнаул.

Бажаючи духовного вдосконалення, у липні 1746 р. інок Платон досяг Святої гори Афон. Спочатку він оселився в монастирі Пантократор, де на той час було багато українців. Після цього він пішов у відокремлену каливу Капаріс, де трудився близько 3 років. У 1750 р. Афон відвідав преподобний Василь Поляномерульський, який проводив духовні бесіди з ченцем і невдовзі постриг його у чернецтво з ім’ям Паїсій. Через деякий час навколо подвижника сформувалась чернеча громада, для якої була придбана калива з церквою рівноапостольних Костянтина та Єлени.

Коли до 1757 р. кількість учнів зросла, на місці однієї зі старих калив був заснований скит пророка Іллі. За короткий термін були збудовані кам’яна церква, готель, архондарик, трапезна та пекарня. Після збільшення числа братії монах Паїсій у 1758 р. прийняв священство. У цей же час він став духівником патріарха Константинопольського Серафима Анані, який перебував на спокої в монастирі Пантократор. Протягом 4 років довкола преподобного зібралася громада чисельністю 60 осіб. У цей час, разом з чернечим діянням, подвижник працював у бібліотеках афонських монастирів, де вивчав твори святих отців і почав перекладати їх слов’янською мовою.

Під час російсько-турецької війни преподобний залишив Афон і переїхав до Молдови. У 1763 р. він разом із 64 ченцями оселився у Свято-Духівському монастирі біля Драгомирни. Тут ієромонах Паїсій прийняв постриг у велику схиму зі збереженням імені. Працями братії монастир було повністю відбудовано, при ньому відкрито лікарню. В силу особливостей чернечої громади, кліросний спів було налагоджено двома мовами — молдавською та слов’янською. Незабаром розпочалася перекладацька діяльність братії. У 1770 р. преподобним було написано твір «Про розумну чи внутрішню молитву», а в 1771 р. завершено виправлення тексту творів преподобного Ісаака Сиріна.

Після того, як у 1774 р. за Кючук-Кайнарджійським договором Драгомирна перейшла до монархії Габсбургів, ієросхимонах Паїсій з частиною братії переселився до Секульського монастиря. Обитель не була розрахована на велику кількість насельників, тому в ній будувалися нові споруди. У 1779 р. молдавський господар Костянтин Муруз разом із митрополитом передали преподобному та його громаді Вознесенський Нямецький монастир, який був звільнений від усіляких податків. Незабаром тут було збудовано нові келії, облаштовано лікарню та корпус для подорожніх. У монастирі також було продовжено роботу над виправленням, перекладом та поширенням святоотцівської літератури, було створено філологічну школу, для потреб якої ченці вирушали на навчання до Бухарестської академії. Число братії в Нямецькій обителі досягло понад 300 ченців. Їхніми працями був збудований храм великомученика Георгія Побідоносця.

У 1787 р. у ході російсько-турецької війни братія була змушена ховатися в лісах, а старець перебрався до Секула. У 1790 р. ієросхимонах Паїсій був возведений у сан архімандрита. На той час кількість братії Німецького монастиря зросла до 10 тисяч. У 1792 р. старець зробив спробу відкрити друкарню при монастирі, але вона розпочала свою роботу тільки в 1807 р. Проте, у 1793 р. вийшло перше видання «Добротолюбія», аскетичного збірника, над яким старець з братією довго працювали.

26 жовтня 1794 р. архімандрит Паїсій захворів, і 15 листопада упокоївся. Найголовнішою заслугою подвижника стало те, що його працями слов’янським народам було відкрито багато святоотцівських творів. Завдяки його перекладам чернецтві стали доступні твори ісихастів, що послужило відродженню традиції розумної молитви. Через свою громаду преподобний заклав основи для подальшого розвитку школи старчества на Русі та у Східній Європі.

Причислений до лику святих у 1988 р. на Помісному Соборі Руської Православної Церкви. У 1992 р. канонізований Румунською Православною Церквою. Вшановується у Соборах Молдовських та Полтавських святих, Афонських преподобних, преподобних руських Святогірців, преподобних отців-коливадів Афонських та у Соборі святих Київської духовної академії.

День пам’яті: 28 листопада (15 листопада за ст. ст.).

Преподобний отче наш Паїсіє, моли Бога за нас!