Собор святих КДА: священномученик Неофіт Любимов (+1918)

Житіє

священномученика Неофіта Любимова (+1918)

День пам’яті — 30 жовтня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священномученик Неофіт (Любимов Неофіт Порфирович) народився 12 січня 1846 р. у с. Лип’яги Самарського повіту Самарської губернії в сім’ї диякона. Навчався у Самарському духовному училищі (закінчив у 1863 р.) та Самарській духовній семінарії (1863–1870). Потім за державний рахунок навчався у Київській духовній академії (1870–1874), яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я та з правом здобуття ступеня магістра без додаткових випробувань. Кандидатська робота на тему “Вплив християнства на давньоруський богатирський епос” була позитивно оцінена професором М. І. Петровим.

27 липня 1874 р. призначений викладачем гомілетики, літургіки та практичного керівництва для пастирів до Симбірської духовної семінарії. Посаду вчителя займав там до 1899 р. З 1876 р. викладав теорію словесності, історію літератури та логіку, якийсь час читав курси догматики та морального богослов’я (1875, 1893–1895). З 1882 р. — член педагогічних та розпорядчих зборів управління семінарії. Одночасно з викладанням у семінарії вів заняття з російської мови та громадянської історії у Військовій гімназії (1875–1883), та з російської словесності та педагогіки у Маріїнській жіночій гімназії (1879–1886) та Симбірському кадетському корпусі. З 17 серпня 1876 р. по 1882 р. був викладачем російської мови та громадянської історії в Симбірському єпархіальному училищі для дівчат духовного стану (1876–1882).

У 1885 р. рукопокладений у сан ієрея і призначений настоятелем Введенського будинкового храму при єпархіальному училищі. Також обіймав посаду законовчителя та інспектора у жіночому навчальному закладі (1885–1899). Очолив будівельну комісію з облаштування училища, тому йому довелося керувати будівництвом навчального корпусу, гуртожитку, лікарні, лазні та господарських споруд. З 10 квітня 1899 р. залишив викладання в семінарії, перейшовши на посаду вчителя грецької мови до Симбірського училища. 14 липня 1900 р. звільнився, сподіваючись отримати пенсійний оклад як викладач, інспектор та законоучитель духовного училища. Внаслідок затримки указу Святішого Синоду пенсію так і не отримав. У 1900–1902 рр. служив у Симбірській Всесвятській церкві. Був відомий як ревний проповідник, талановитий викладач та адміністратор.

У 1902 р. призначений настоятелем храму Воскресіння Словущеє на Ваганьківському кладовищі у Москві (1902–1914). Тут зайнявся благоустроєм кладовища. Під його керівництвом було збудовано службові приміщення для працівників та причту, відкрито та налагоджено квіткове виробництво, а також виробництво похоронного та кладовищного приладдя. За рахунок цього значно збільшилися церковні доходи та виплати на фонд Піклування про бідних духовного звання, покращилося забезпечення кліриків та причту. Пізніше склав правила з управління кладовищами, які в 1912 р. були затверджені Московським митрополитом для управління всіма московськими кладовищами.

У 1906 р. возведений у сан протоієрея. Цього ж року почав брати активну участь у роботі загальноосвітніх читань для фабрично-заводських робітників, читав лекції в Московському єпархіальному будинку, яким завідував протоієрей Іоанн Восторгов. У 1914 р. переведений настоятелем до храму на честь святителя Спиридона на Козиному болоті. Активно займався видавничо-просвітницькою діяльністю, заснувавши власне видавництво, яке публікувало місіонерську та апологетичну літературу, в тому числі проти пашківців, неосектантства та свої власні твори. Його проповіді мали похвальні відгуки та високий інтерес, тому перевидавалися кілька разів.

Після розстрілу царської родини, 21 липня 1918 р. протоієрей Неофіт відслужив за царем Миколаєм панахиду. Увечері того ж дня співробітники ВЧК заарештували священика. 7 вересня 1918 р. Президія Колегії відділу боротьби з контрреволюцією засудила протоієрея Неофіта Любимова до розстрілу. Похований на Калитниковському кладвищі у Москві (точне місце поховання невідоме).

Священномученик Неофіт Любимов канонізований Ювілейним Архієрейським Собором Руської Православної Церкви в 2000 р. Вшановується в Соборах новомучеників і сповідників Церкви Руської, Московських і Симбірських святих, а також святих Київської духовної академії.

День пам’яті: 30 жовтня (17 жовтня за ст. ст.).

Святий священномучениче Неофіте, моли Бога за нас!