Собор святих КДА: священномученик Арсеній, митрополит Ростовський (+1772)

Житіє

священномученика Арсенія, митрополита Ростовського (+1772)

День пам’яті 13 березня (12 березня у високосний рік)

Священномученик Арсеній (у миру — Мацеєвич Олександр Іванович) народився 1697 р. у місті Володимир-Волинський у родині уніатського священика польського походження. Навчався у Львівській католицькій академії. У 1715 р. вступив до Києво-Могилянської академії. Під час навчання проявився його проповідницький талант. У 1716 р. у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі архімандритом Геннадієм (Стефановичем) пострижений у чернецтво з ім’ям Арсеній. У монастирі ніс послух проповідника та вчителя латинської мови у монастирській школі. У 1717 р. рукопокладений у сан ієродиякона.

У 1718–1723 pp. продовжив навчання у Києво-Могилянській академії. У 1723 р. єпископом Переяславським Кирилом (Шумлянським) у Софійському соборі Києва був рукопокладений в ієромонаха і залишений проповідником при академії. У 1728–1729 pp. був насельником Києво-Печерської Лаври, а у 1729 р. переїхав до Чернігова до Іллінського монастиря. У грудні 1730 р. на запрошення святителя Антонія (Стаховського) вирушив до Тобольська. Тут ніс послух екзаменатора ставлеників та духівника. Також активно займався місіонерством серед язичників та проповіддю серед старообрядців, результатом чого стали «Слова до розкольника». У подальшій діяльності був непримиренним борцем зі старообрядництвом аж до тілесних покарань та ув’язнень.

З липня 1734 до січня 1737 р. брав участь у морських експедиціях північними морями, де захворів на цингу. У 1738 р. призначений законовчителем Кадетського сухопутного корпусу в Санкт-Петербурзі, а також екзаменатором ставлеників при Синоді та наставляв повчаннями відступників від Православ’я. У 1740– 1741 pp. перебував у Новгороді, де навчав ставлеників на прохання архієпископа Амвросія (Юшкевича).

10 березня 1741 р. призначений на Тобольську кафедру. 15 березня рукопокладений в єпископа і возведений у сан митрополита Тобольського та всього Сибіру. З перших днів перебування на кафедрі викривав багато негативних сторін сибірської влади, зокрема — незаконні суди над духовенством, примус до розкриття таємниці сповіді, перешкоди у справі Хрещення місцевого населення. З 1742 по 1744 р. разом з архієпископом Новгородським Амвросієм (Юшкевичем) двічі подавав проект відновлення патріаршества, аргументуючи тим, що синодальна система відволікає архієреїв від управління єпархіями і гальмує зцілення старообрядницького розколу.

28 травня 1742 р. митрополита Арсенія було переведено на Ростовську кафедру і призначено членом Святішого Синоду, але він відмовився вимовляти слова присяги, в якій монарх визнавався «останнім суддею». Натомість він сказав слова про «останнього Суддю» Господа Іісуса Христа. З перших днів намітилися й інші конфлікти ієрарха з Синодом, починаючи з найменших питань: про найменування першого диякона «архідияконом» (за практикою Києва та Чернігова), про неподобство заслання до монастиря як покарання, про розміщення в монастирях солдатських квартир тощо. Результатом цих конфліктів стали кілька доган від імені Синоду. У 1745 р. митрополит Арсеній попросив у імператриці Єлизавети Петрівни звільнення на спокій у Новгород-Сіверський монастир, але це прохання не було задоволене.

Керуючи Ростовською єпархією, ієрарх намагався підняти рівень освіти духовенства та мирян. При цьому він дбав про благочестя священнослужителів, забороняв у служінні недбайливих священиків, часто здійснював поїздки єпархією, під час яких упорядковував богослужбові тексти, виправляв помилки, викривав «народовірство». У 1747 р. перевів слов’яно-латинську граматичну школу з Ростова до Ярославля, заснувавши на її основі духовну семінарію. У 1743 р. благословив здійснення хресного ходу з Ростова до Ярославля з Володимирською іконою Божої Матері. Сприяв прославленню святителя Димитрія (Туптало) та відкриттю його мощей у 1757 р.

Особливе піклування митрополита було про матеріальний стан єпархії. Він неодноразово скаржився на непомірність податків із церковних вотчин і часто просив залишити зібрані гроші для потреб єпархії та монастирів.

Суворість та аскетизм архієрея викликали повагу духовенства, а з боку деяких дворян — невдоволення. На нього писали скарги, звинувачуючи у нездатності управління єпархією.

Ієрарх відкрито протестував проти секуляризації церковного майна. Маючи авторитет серед ієрархії та чиновників, він зумів переконати Єлизавету Петрівну не робити цього, але вже Катерина II у 1763 р. видала відповідні маніфест та указ. Реагуючи на це, 6 березня митрополит відправив до Синоду листа з критикою маніфесту. Далі справі було надано політичного обороту, і архієрея було заарештовано і під конвоєм доставлено до Москви. Під час допиту він вказував, що в листі не ображав імператрицю, проте Синод ухвалив позбавити його сану з усіма знаками архієрейської гідності і заслати у віддалений монастир. Місцем заслання став Миколаївський Корельський монастир. Тут три дні на тиждень він працював на «чорних роботах», рубав дрова та носив воду. Проте, насельники монастиря та конвойні солдати відносилися до засланого митрополита з благоговінням та співчуттям.

У вересні 1767 р. ієрарх був обвинувачений у висловлюваннях проти Катерини ІІ, але звинувачення не визнав. 20 грудня 1767 р. указом імператриці наказувалося розстригти Арсенія, перейменувати на «Андрія Враля», переодягнути в «мужичу сукню» і заслати до фортеці Ревеля. Чин розстриження було здійснено 29 грудня того ж року, а 8 січня він був уже у казематі фортеці. Суворо заборонялося будь-яке спілкування з засудженим, проте з 7 липня 1769 до 19 березня 1771 р. тюремний режим йому був відносно необтяжливим, завдяки співчуваючим солдатам у конвої. Чутки про святого у казематах Ревеля все більше поширилися, і це призвело до нового слідства та посилення режиму.

З березня 1771 р. священномученик був зачинений у своїй камері — двері були закладені цеглою, залишалося лише віконце, в яке подавали їжу. У лютому 1772 р. він захворів і забажав причаститися. Перед священиком, що увійшов, замість виснаженого в’язня постало чудове явлення архієрея в повному одязі. 28 лютого мученик помер і ввечері того ж дня був похований як мирянин. На стіні каземату до початку XX ст. залишався напис, який він видряпав: «Благо мені, бо смирив мене».

Священномученик Арсеній вже за життя шанувався як прозорливий і безневинно засуджений мученик. Його підвальна келія у Корельському монастирі стала місцем паломництва. 14 квітня 1813 р. було встановлено хрест в Андріївській пустині Соловецького монастиря. На останній сесії Помісного Собору Руської Православної Церкви в 1918 р. подвижник був поновлений у сані митрополита, а в 2000 р. Архієрейським Собором був причислений до лику святих.

Вшановується у Соборах Ростово-Ярославських святих, святих Естонської землі та святих Київської духовної академії.

День пам’яті: 13 березня у не високосний рік або 12 березня у високосний рік (28 лютого за ст. ст.).

Священномучениче Арсеніє, моли Бога за нас!