Собор святих КДА: святитель Мелетій, архієпископ Харківський (+1840)

Житіє

святителя Мелетія, архієпископа Харківського (+1840)

День пам’яті 25 лютого

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Святитель Мелетій (в миру Леонтович Михайло Іванович) народився 6 (18) листопада 1784 р. у дворянській сім’ї. Щодо місця народження є кілька версій: загальноприйняте – село Старі Санжари (зараз у Новосанжарському районі Полтавської області); за послужним списком КДА – село Петриківка Єлисаветградського повіту.

Початкову освіту здобув у повітовому училищі в Полтаві, після чого з вересня 1894 по грудень 1808 р. навчався в Катеринославській духовній семінарії, ще під час навчання викладав грецьку та латинську мови. У 1809-1814 pp. навчався у Санкт-Петербурзькій духовній академії. Після закінчення академії залишений у ній викладачем та конференц-секретарем.

30 липня 1817 р. переведений на посаду інспектора та професора церковної історії Київської духовної семінарії, яка цього року тільки відкривалася за новим Статутом. З 11 листопада 1818 р. за сумісництвом був призначений ректором повітового та парафіяльного духовних училищ. 12 вересня 1819 р. переміщений на посаду інспектора нововідкритої Київської духовної академії та професора грецької мови.

11 лютого 1820 р. архімандрит Моісей (Антипов-Богданов-Платонов) звершив постриг Михайла Івановича з ім’ям Мелетій, на честь святителя Мелетія єпископа Антіохійського. Митрополитом Київським Серапіоном (Олександрівським) рукоположений у сан ієродиякона 22 лютого, а 29 лютого – ієромонаха.

9 серпня 1821 р. ієромонах Мелетій був призначений ректором Могилівської духовної семінарії та настоятелем Оршанського Богоявленського монастиря (зараз місто Орша, Вітебської області, Республіки Білорусь) зі зведенням у сан архімандрита. У семінарії своїм прикладом та добрим ставленням зумів заробити любов студентів та авторитет. Навесні разом зі студентами робив заміські прогулянки і навіть брав участь у іграх із м’ячем.

З серпня 1823 по січень 1824 р. переведений на послух ректора Псковської духовної семінарії та настоятеля Спаського Єлеазарова монастиря біля Пскова (село Єліазарове Псковського району).

21 січня 1824 р. повернувся до КДА але вже як ректор і настоятель Богоявленського Братського монастиря, а також професор богослов’я. За час ректорства було відновлено академічний хор, який із 1823 р. фактично припинив своє існування. Для цього з Києво-Подільського духовного училища було відібрано хлопчиків-сиріт з хорошими голосами, які й поповнили відновлений хор. За перебування у хорі такі хористи отримували відсотки від академічних капіталів. Також було завершено будівництво 3-поверхового академічного корпусу та облаштовано Благовіщенський конгрегаційний храм.

3 жовтня 1826 р. був призначений єпископом Чигиринським і настоятелем Михайлівського Золотоверхого монастиря. Чин наречення відбувся 19 листопада, а 21 листопада в Києво-Софійському соборі архієпископом Чернігівським Лаврентієм (Бакшевським) був висвячений у єпископа. Ставши єпископом, дбав про прикрасу Михайлівського Золотоверхого собору. Часто відвідував Київську семінарію, де звертався до студентів зі словами проповіді та пастирського повчання. Проводив із киянами духовні бесіди та був відомий своїми щедрими милостинями.

21 квітня 1828 р. єпископа Мелетія було переведено на Пермську єпархію. За 3 роки перебування на пермській кафедрі святитель облаштував справи Пермської консисторії. У 1829 році заснував Пермську духовну місію, яка займалася місією серед старообрядців. Внаслідок роботи місіонерів до січня 1831 р. приєдналися до Православ’я 1275 осіб, а до єдиновірства – 1165 осіб. У листопаді 1832 р. було збудовано 3-поверховий кам’яний корпус Пермської духовної семінарії, а 1831 р. завершилося багаторічне будівництво дзвіниці при Преображенському соборі (яка згодом стане візитівкою міста Пермі). Здійснив у 1829-1830 pp. поїздки єпархією з метою вивчити стан справ на місцях.

З 18 липня 1831 р. архієпископ Іркутський, Нерчинський та Якутський. У цій єпархії також активно займався справою православної духовної місії. Був ініціатором створення місіонерських станів у Бурятії. Здійснював місіонерські поїздки. Завдяки старанням святителя на півночі Камчатки були облаштовані дві церкви: Дранікінська на честь святителя Інокентія Іркутського та Лєсковська в ім’я святителя Миколи Чудотворця. Спільно з Тобольським архієпископом Афанасієм (Протопоповим) ініціював створення нових єпархій – Томської та Єнісейської.

У зв’язку із погіршенням здоров’я у сибірському кліматі архієпископ подав прохання про переведення в одну з українських єпархій. І з 22 червня 1835 р. став архієпископом Слобідсько-Українським (з лютого 1836 р. Харківський та Охтирський). 2 липня 1837 р. очолив урочистості з нагоди 100-річчя явлення Охтирської ікони Божої Матері. Особливою опікою архієрея було відновлення монастирів та духовних навчальних закладів. Заклав основи для відновлення Святогірської Успенської пустелі та Троїцького Охтирського монастиря, які були відкриті вже за його послідовників. Харківський колегіум у 1840 р. був перетворений на духовну семінарію, де було збудовано новий корпус.

Святитель вирізнявся аскетичністю життя і простотою у спілкуванні. За спогадами сучасників був суворий до себе і оточуючих, але при цьому був миролюбивим і скромним.

У 1838 р. у архієпископа стало погіршуватися здоров’я. 6 грудня 1839 р. відслужив останню Літургію. 29 лютого 1840 р. помер і 5 березня був похований у Покровській церкві Харківського Покровського монастиря. До гробниці одразу почали стікатися прочани з усієї єпархії. Після пожежі 1875 року мощі вціліли і незабаром було споруджено нову металеву раку і балдахін. У травні 1948 року з благословення Святішого патріарха Олексія I раку з мощами святителя Мелетія перенесли до Благовіщенського кафедрального собору.

1918 року митрополитом Антонієм (Храповицьким) на третій сесії Всеукраїнського православного церковного Собору було ініційовано канонізацію святителя. Але революційні події завадили здійснити офіційне прославлення. 21 лютого 1978 року, після поданого прохання архієпископа Никодима (Руснака), Священний Синод затвердив канонізацію, а також службу та акафіст святителю. 25 лютого на Всенощному бдінні було вперше заспіване величання святителю. Мощі святого знаходяться у Благовіщенському кафедральному соборі Харкова.

Дні пам’яті: у день тезоіменитства – 12 (25) лютого, у день преставлення – 29 лютого (14 березня) у високосні роки та 28 лютого (13 березня) — у невисокосні роки. Входить до Собору святих КДА, а також до Соборів Санкт-Петербурзьких, Сибірських і Білоруських, а також святих новомучеників і сповідників Слобідського краю.

Святителю отче Мелетію, моли Бога за нас!