Собор святих КДА: священносповідник Никодим (Мілаш), єпископ Далматинський (+1915)

Житіє

священносповідника Никодима, єпископа Далматинського (1845-1915)

День пам’яті 2 квітня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Священносповідник Никодим (у миру— Микола Мілаш) народився у місті Шибеник (колишня територія Австрії, нині — Республіка Хорватія) у бідній родині торговця та швачки. Початкову освіту отримав у школі м. Шибеника при францисканському монастирі та у приватній гімназії при домініканському монастирі. У 1863–1866 pp. навчався у православній Карловацькій духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою. У листопаді 1866 р. вступив на філософський факультет Віденського університету.

У серпні 1867 р. вступив до Київської духовної академії. Отримував стипендію Святішого Синоду. Особливу увагу приділяв вивченню церковного права. На 4-му курсі Академії написав випускний твір на тему: “Номоканон XIV титулів, відомий під ім’ям патріарха Фотія”, після успішного захисту якого отримав ступінь кандидата богослов’я з можливістю отримання магістерського звання без додаткових іспитів.

Після закінчення Київської духовної академії повернувся до рідної Далмації. З листопада 1871 р. став викладачем православної семінарії у Задарі. Активно займався науковою діяльністю, видавав праці з канонічного права та історії Церкви. Незабаром став професором та ректором духовної семінарії у Задарі. 24 грудня 1873 р. пострижений у чернецтво в Іллінській церкві міста Задар, наступного дня рукопокладений в ієродиякона. 25 грудня 1874 р. рукопокладений в ієромонаха, а у 1880 возведений у сан архімандрита.

Маючи намір отримати ступінь магістра богослов’я, у травні 1880 р. надіслав на розгляд Ради Київської духовної академії свою монографію «Достоїнство у Православній Церкві: за церковно-правовими джерелами до XIV ст.», видану у 1879 р. з нагоди суперечки про первенство у Церкві, що виникла між білим і чорним духовенством Далматинсько-Істрійської єпархії. Рада Академії визнала роботу достатньою для здобуття магістерського ступеня і звернулася до Синоду з клопотанням про його присудження без публічного захисту. У 1881 р. постановою Синоду було затверджено у званні магістра богослов’я. У 1885–1890 pp. обіймав різні церковні посади. Зокрема, був ректором семінарії у Белграді та викладачем семінарії у Задарі.

10 липня 1890 р. указом австро-угорського імператора Франца Йосипа І призначено єпископом Далматинсько-Істрійським у складі автокефальної Буковинсько-Далматинської митрополії з кафедрою у місті Задар. Архієрейська хіротонія відбулася 16 вересня 1890 р. у грецькому храмі у Відні.

У своєму архіпастирському служінні, яке тривало майже 21 рік, єпископ Никодим вів активну духовно-просвітницьку та видавничу діяльність, підтримував сербський національний рух у Далмації, активно виступав проти католицької експансії та різних уніональних проектів. У 1905 р. йому пропонували стати кандидатом на кафедру Карловацького митрополита, але він відмовився.

У 1911 р. через неправдиві звинувачення та інтриги подав прохання на спокій, яке незабаром було задоволене. У Російській імперії відставку ієрарха сприйняли як свідчення гонінь на Православну Церкву зі сторони австрійського уряду. На знак підтримки 31 січня 1912 р. єпископа обрали почесним членом Київської духовної академії.

Після виходу на спокій жив у місті Дубровник. Після початку Першої світової війни в 1914 р. у будинку ієрарха були обшуки, було вилучено багато матеріалів з особистого архіву. Восени того ж року його було затримано та відправлено до військової в’язниці. Звинувачення у русофільстві, зв’язках з Сербією та Росією призвели до жорстоких знущань над ним. У березні 1915 р. його звільнили з в’язниці, але обмежили у праві пересування. Незадовго до смерті закінчив роботу над «Автобіографією», яка містить спогади не лише про особисте життя, а й про життя сербського народу в Далматинській єпархії.

Упокоївся єпископ Никодим 20 березня 1915 р. Спочатку був похований у Дубровнику, а 5 травня 1930 р. перепохований у сімейному склепі у рідному місті Шибеник у храмі Вознесіння Господнього. Святитель відомий своїми науковими працями, насамперед, у галузі канонічного права. У своїх тлумаченнях церковних правил він не лише підсумовував позиції попередніх тлумачів, а й розкривав історію виникнення того чи іншого питання та його вирішення на фоні широкого контексту. Його докладні праці в області канонів досі залишаються авторитними дослідженнями. Щодо особистого архіву ієрарха, то він зберігається в Архіві Сербської академії наук та мистецтв у Белграді.

2 жовтня 2012 р. канонізований як місцевошановний святий Далматинської єпархії Сербської Православної Церкви у лику священносповідника. Вшановується у Соборі святих Київської духовної академії.

День пам’яті: 2 квітня (20 березня за ст. ст.).

Святий священносповідниче Никодиме, моли Бога за нас!