Собор святих КДА: священномученик Анатолій, митрополит Одеський (+1938)

Житіє

священномученика Анатолія, митрополита Одеського (+1938)

День пам’яті 23 січня

Офіційний сайт Київської духовної академії продовжує серію публікацій “Рік з КДА”, у якій будуть опубліковані житія подвижників благочестя, котрі входять до Собору святих КДА, у день їх пам’яті.

Анатолій (Грисюк), у миру Андрій Григорович, народився 19 серпня 1880 р. у місті Ковелі Волинської губернії. Син бухгалтера Кременецького казначейства. Початкову освіту здобув у Кременецькому духовному училищі (1891-1894). З 1894 р. навчався у Волинській духовній семінарії, яку закінчив у 1900 р. Після семінарії вступив до Київської духовної академії. Під час навчання вирішив прийняти чернецтво і 6 серпня 1903 р. був пострижений у Києво-Печерській лаврі митрополитом Київським та Галицьким Флавіаном (Городецьким). 15 серпня того ж року висвячений у диякона, а 30 травня 1904 р. – на ієрея, хіротонію звершував ректор єпископ Платон (Рождественський). Закінчив академію зі ступенем кандидата богослов’я, написавши твір «Вчення святого апостола Павла про Особу Іісуса Христа в Посланні до Євреїв» (1904), яке було визнано Радою КДА «відмінним», на підставі відгуків професора Д. І. Богдашевського (священносповідник Василій (Богдашевський) та професора М. Ф. Ястребова.

Залишився у Київській духовній академії професорським стипендіатом, у цей час перебував під керівництвом професора С. Т. Голубєва. Особливо вивчав першоджерела та фундаментальні праці з давньої історії Церкви. З 16 серпня 1905 р. виконував обов’язки доцента кафедри загальної церковної історії КДА, але відразу ж відправлений у наукове відрядження до Російського Археологічного Інституту в Константинополі (1905-1906). У відрядженні працював із стародавніми рукописами Патріаршої бібліотеки, вивчав сирійську мову та літературу, відвідав Сирію, Єрусалим та Афон, збирав матеріали з історії сирійського чернецтва. Після повернення, з 1906 р., читав курс загальної церковної історії в КДА. У зв’язку із запровадженням нового Статуту в Академії, з 2 квітня 1910 р. – виконувач обов’язків доцента на кафедрі історії Стародавньої Церкви.

У 1908 р. подав магістерську дисертацію «Історичний нарис сирійського чернецтва до половини VI століття», розгляд якої відбувся лише 23 травня 1911 р. за участю професорів М. С. Гросса та І. М. Королькова. 4 серпня 1911 р. Указом Священного Синоду удостоєний ступеня магістра богослов’я. 28 серпня зведений у сан архімандрита у Київському Михайлівському Золотоверхому монастирі. Удостоєний премії митрополита Макарія (Булгакова) за статті та нариси. З 11 січня 1912 р. отримав ступінь екстраординарного надштатного професора КДА, з 18 травня – штатного екстраординарного професора. За проповіді, сказані у Великий піст 1912 р., рада КДА ухвалила присудити йому премію імені професора В. Ф. Певницького.

З 8 червня 1912 р. призначений інспектором та екстраординарним професором Московської духовної академії на кафедрі Історії Стародавньої Церкви. Але через рік, 30 травня 1913 р., архімандрит Анатолій був призначений другим вікарієм Казанської єпархії – єпископом Чистопольським та ректором Казанської духовної академії. Хіротонія архімандрита Анатолія на єпископа, яку очолив митрополит Московський Макарій (Невський), відбулася 29 червня 1913 р. у Москві у храмі Христа Спасителя.

Єпископу Анатолію довелося поєднувати єпископські та ректорські обов’язки. З 1913 р. очолював Казанське церковно-археологічне товариство та православне місіонерське братство святителя Гурія Казанського, дбав про духовні навчальні заклади єпархії. Після початку Першої світової війни, з 1914 р., заснував комітет з військових потреб, відкрив при академії лазарет, заохочував пожертвування на лазарет і просив парафіяльних священиків організувати допомогу сім’ям загиблих воїнів.

Восени 1915 р., коли лінія фронту відсунулася на схід, єпископ Анатолій займався підготовкою для розміщення КДА, Києво-Братського Богоявленського монастиря та Волинського духовного жіночого училища – евакуація яких передбачалася на території Казанської єпархії. Слід зауважити, що владика Анатолій не переривав спілкування з корпорацією КДА, він підтримував листування з ректором єпископом Василієм (Богдашевським), інспектором, викладачами Корольковим, Єпіфановичем та іншими. Сергій Леонтійович систематично консультувався з владикою щодо написання кандидатської дисертації. Указом Священного Синоду від 5 травня 1917 р. затверджено почесним членом КДА. Рада Академії відзначала особливу опіку та професорську діяльність єпископа Анатолія, до того ж окремо відзначила допомогу у збереженні майна академії та частини експонатів із Церковно-археологічного музею.

Владика Анатолій підтримував Казанську академію у робочому стані. Після того, як радянською владою було запущено процес закриття духовних навчальних закладів, владика Анатолій перевів Казанську академію у приватне функціонування. Одночасно владика Анатолій брав участь у 3-й сесії Помісного Собору РПЦ у 1918 р. та фактично керував Казанською єпархією до 1920 р. Єпископ Анатолій листувався з патріархом Тихоном, але в березні 1921 р. чекісти дізналися про це. З листування дізналися про діяльність Казанської духовної академії та її фінансування. 26 березня 1921 р. було заарештовано владику з іншими викладачами академії. Після допитів та ув’язнення був засуджений до року примусових робіт із висилкою на Соловки, але відбував ув’язнення у Бутирській в’язниці та був звільнений через 9 місяців.

28 лютого 1922 р. єпископ Анатолій був призначений на Самарську та Ставропольську кафедру. Через рік, 24 лютого 1923 р., Самарське ГПУ заарештувало єпископа. Приводом для арешту послужило знайдене під час обшуку в його квартирі антирадянське звернення, написане від його імені. Владика зумів довести фальсифікацію та був звільнений 4 серпня 1923 р. У вересні патріархом Тихоном зведений у сан архієпископа. 18 вересня знову заарештовано і вислано до міста Красноводська на 3 роки, 1924-1926 рр. У 1927 р. повернувся до Самари і був призначений постійним членом Священного Синоду.

1928 р. архієпископ Анатолій був призначений на Одеську кафедру. 21 жовтня 1932 р. зведений у сан митрополита. У 1934-1935 pp. тимчасово керував Харківською єпархією. У ніч з 9 на 10 серпня 1936 р. заарештовано і 13 серпня перевезено до слідчої Лук’янівської в’язниці м. Києва. Стан його здоров’я різко погіршився: у в’язниці загострилася виразка шлунка, і владика майже не міг ходити. 16 грудня 1936 р. доставлений до Бутирської в’язниці. Був звинувачений у зв’язках з католицьким священиком та систематичною антирадянською діяльністю. Засуджений до 5 років. 27 січня він був відправлений етапом у розпорядження Кілтівської колонії Ухтинсько-Печорського табору. Частину шляху етапи проїжджали залізницею, потім в’язні мали йти пішки – снігом, незважаючи на сувору зиму. Хворому митрополиту довелося важко пересуватися, охорона підганяла його прикладами. 14 лютого 1937 р. етап прибув у сільгосп колонію. У травні його почали виводити на громадські роботи. У червні митрополит Анатолій захворів на пневмонію. У жовтні 1937 р. владику визнано інвалідом. Незабаром митрополит Анатолій втратив зір та практично втратив сили. У січні 1938 р. відправлений до табірної лікарні, де невдовзі помер від накопичених хвороб. Похований ув’язненими на цвинтарі Хрестовоздвиженського Кілтівського монастиря у братській могилі.

13 грудня 1997 р. визначенням Синоду УПЦ священномученик Анатолій причислений до лику місцевошановних святих Одеської єпархії. Постановою Ювілейного Собору РПЦ від 14 серпня 2000 р. його причислено до лику святих новомучеників та сповідників XX ст. Священномученик Анатолій (Грисюк) також шанується у Соборах новомучеників та сповідників Радонезьких, Самарських, Херсонських святих та святих Київської духовної академії.

День пам’яті – 10 січня (23 жовтня за н. ст.)

Святий отче наш Анатоліє, моли Бога за нас!